Слава ЗСУ!

— Ідіть оглядайте самі! —сердито кинув окружний лікар Гольдбергові й лишився надворі перед моргом, закуривши міцну сигару.

За хвильку з трупарні, заточуючись, вийшов Гольдберг, блідий як смерть.

— Ідіть гляньте, — сказав він хрипко, вернувся до трупа й показав на те, що колись було людською головою. Пінцетом він відтяг рештки губів, і стало видно жахливо попсовані зуби — чи, скоріше, тільки жовті залишки зубів між чорними плямами гнилі.

— Дивіться уважно,—шепнув Гольдберг, тицьнув пінцетом між зуби й здер з них щось чорне. Відкрилися два чудові, міцні різці. Але довше доктор Гольдберг не міг витримати: він вибіг із трупарні, обома руками держачись за голову.

Незабаром він вернувся, блідий і тяжко засмучений.

— Оце вам «помітно попсовані зуби», колего, — тихо мовив він.— То була тільки чорна смола —актори наліплюють її на зуби, коли грають старих дідів або волоцюг. Цей брудний голодранець був артист, колего.

І то великий артист, — додав він, безнадійно махнувши рукою.

ніж 8І службової ревності чи з цікавості. А доктор Гольдберг тим часом обливався потом від хвилювання, бо йому вже мрів страшний здогад.

— Так, добродію, — сказав вахмістр, вернувшись,— другого вересня вранці в Кшивоклатському лісі лісник знайшов труп невідомого волоцюги, ьіком близько сорока років; третього вересня з Лаби поблизу Літомер-жиць витягли труп невідомого чоловіка, віком близько тридцяти років, що пробув у воді не менше двох тижнів, Десятого вересня біля Німецького Броду повісився якийсь невідомий, віком близько шістдесяти років...

— А про того волоцюгу нічого точніше не відомо? — спитав Гольдберг, затамувавши дух.

— Убивство, — відказав вахмістр, уважно дивлячись на схвильованого лікаря. — Згідно з рапортом поліційного посту, голова розбита тупим предметом. Дані розтину! алкоголік, причина смерті —ушкодження мозку. Ось фотографія, — сказав вахмістр і додав тоном знавцяі—-Ох і розтовкли ж!

На фотографії видно було знятий вище пояса труп чоловіка в брудному дранті, в розхристаній полотняній сорочці; на місці лоба й очей був жахливий клубок 8 позліплюваного кров’ю волосся, шкіри, уламків кістки, і тільки наїжачене щетиною підборіддя та напіврозту-лені уста ще схожі були на людські. Доктор Гольдберг затремтів, мов осиковий листок. Невже... невже це Бенда)

— А... якісь особливі прикмети були? —видушив із себе він.

Черговий зазирнув у папери.

— Гм... Зріст метр сімдесят вісім, волосся сивувате, зуби помітно попсовані...

Доктор Гольдберг гучно зітхнув!

— Ну, то це не він. У Бенди зуби були здоровісінькі. Це не він. Вибачте, що потурбував вас, але це не може бути він. Виключено...

«Виключено, — з полегкістю твердив він собі, йдучи додому.— Може, він живий! Господи, може, він сидить десь у «Олімпії» або в Чорної Качі...»

Тієї ночі Гольдберг знову обійшов усі нічні заклади Праги; в кожному шинку, де колись королював Ян Бенда, він випивав свою склянку води й блискав золотими окулярами в усі кутки, але Бенди не було ніде_# Удосвіта лікар раптом зблід, обізвав себе вголос ідіотом і побіг до свого гаража.

Того ж таки дня доктор Гольдберг відвідав фабриканта Корбела. То був рослий, дужий чоловік з могутнім тілом і важким випнутим підборіддям.

— Добродію, — сказав йому Гольдберг, зосереджено дивлячись на нього крізь опуклі скельця окулярів,— я прийшов до вас... у справі актора Бенди.

— 01 — здивовано мовив фабрикант і заклав руки за потилицю. — То він уже знайшовся?

— Почасти, — відповів доктор Гольдберг.— Я гадаю, що вас це зацікавить... хоч би через той фільм,що ви хотіли знімати з ним... Тобто фінансувати.

— Який фільм? — байдуже запитав велетень. — Я нічого не знаю.

— Я маю на увазі той фільм, — уперто провадив Гольдберг, — що в ньому Бенда мав грати волоцюгу... а пані Грета якусь жіночу роль. Власне, весь фільм мав ставитись заради пані Грети, — невинним тоном додав лікар.

— А яке вам діло до того фільма! —пробурчав Кор-бел.— Це вам, мабуть, Бенда щось наговорив... То все передчасні балачки. Щось таке, може, й справді малося на думці... Вам Бенда сказав, так?

— Та ні! Ви ж йому звеліли, щоб нікому про це ні слова. Все в такій таємниці держали... Але, ви знаєте, Бенда в останні дні свого життя відпускав собі бороду й патли, щоб мати вигляд справжнього волоцюги. Адже Бенда був дуже вимогливий до таких деталей, правда?

— Не знаю,— відрубав фабрикант.— Ви ще чогось хочете?

— І фільм той мали знімати другого вересня, правда? Перші сцени малося зіграти в Кшивоклатському лісі вдосвіта; волоцюга прокидається на узліссі... в уранішньому тумані... обтрушує зі свого лахміття листя й глицю... Уявляю собі, як Бенда зіграв би цю сцену. Я певен, що він перебрався б у найгірші лахи й шкарбани; він їх мав на горищі цілу скриню. Ось чому, коли він зник, увесь його одяг і білизна були вдома цілі. І як ніхто не здогадався! Адже слід було сподіватися, що він одягнеться в канцур’я й підпережеться мотузком, як справжній голодранець. Адже він був просто схибнутий на ретельності в костюмуванні.