Слава ЗСУ!

Прометем тим самим украв його в нас! Я обвипупачую ІІрометея в державній зраді! Обвинувачую його в підступах проти всього народу! — Антиметей аж розкашлявся від крику.— Я пропоную для нього смертну кару,— вигукнув він наостанці.

— Ну, панове, ще хтось просить слова? —спитав Гі-пометей. — Отже, згідно з думкою суду, обвинуваченого Прометея визнано винним, по-пѳ-рше, в блюзнірстві й нарузі над святощами, по-друге, в завданні тяжких скалічень, а також ушкодженні Чужого майна і, по-третє, в державній зраді. Як кару пропоновано або довічне ув’язнення в кайдана\ із суворим режимом, або смертну кару. Гм...

— Або і одне, й друге! —замислено промовив Аме-тей. — Щоб задовольнити обидва погляди.

— Цебто як — і одне, й друге? — перепитав голова.

— Та ось про це я й думаю, — пробурмотів Аметей.— Можна, скажімо, так... прикувати Прометея на все життя до скелі... і хай, приміром, шуліки клюють печінку цього безбожника. Ви зрозуміли?

— А що, можна,— задоволено промовив Гіпометей.— Це, панове, справді було б зразковою карою за такі... м-м-м... злочинні вихватки, хіба ні? Ніхто пе заперечує? Ну, то вирок ухвалено.

— А за що ви, тату, засудили того Прометея на смерть? —спитав Гіпометея за вечерею його син Епі-метей.

— Ти однаково не зрозумієш, — пробурчав Гіпометей, обгризаючи бараняче стегно. — А справді —смажена баранина куди смачніша від сирої; виходить, на щось цей вогонь усе-таки годиться... Але ми виходили з міркувань громадоьких інтересів, уторопав? До чого б мп докотились, якби кожен посмів безкарно винаходити щось нове й велике, га? Але цьому м’ясові ще чогось бракує... Ага, знаю,— радісно вигукнув він. — Треба було посолити стегио й натерти часником! Ось воно що! Хіба це не відкриття, синку? Якийсь там Прометей до такого б не додумався!

АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ

Арістотелебі аі Стагіри, директорові ліцею в Афінах

Мій великий, любий учителю!

Довго, дуже довго не писав я Вам; але ж Ви самі знаєте, як я був заклопотаний воєнними справами! ні в походах на Гіркаиію, Дрангіану та Гедросію, ні коли ми завойовували Бактрію й простували до Інду, я не мав ні часу, ні охоти братися за перо. Тепер я ось уже кілька місяців у Сузах; але й тут у мене було вище голови всяких адміністративних справ, доводилося призначати урядовців, ліквідувати змови та заколоти, і я оце аж сьогодні зміг зібратись та написати Вам про себе. Правда, з офіційних повідомлень Ви загалом знаєте про всі події; але й моя відданість Вам, і віра у Ваш вплив на освічені кола Еллади спонукають мене знов вилити серце перед Вами, своїм глибоко шанованим учителем і духовним проводирем*

Пригадую, як я кілька років тому (а наче так давно це було!) написав Вам над Ахілловою гробницею захопленого и навіженого листа. Це було перед моїм перським походом, і я тоді запрпсягся, що моїм взірцем у житті буде відважний син Пелея. Я марив лиш геройством і славою; на той час я вже здобув перемогу над Фракією й гадав, що веду своїх македонців та греків на Дарія лише для того, щоб ми увінчали себе лаврами й стали гідні наших предків, оспіваних божественним Гомером. Можу сказати, що цих своїх ідеалів я не забував і в Херонеї та на Граніку... Але нині я вбачаю в своїх тодішніх діях зовсім інший політичний зміст. Гола правда полягає ось у чому: нашій Македонії, слабко зв’язаній із Грецією, тоді весь час загрожували з півночі варвари-фра-кійці; вони могли б напасти на нас у несприятливу для нас пору, а греки скористались би з цього, щоб розірвати угоду з нами й відокремитися від Македонії. Отож і необхідно було підкорити Фракію, щоб на випадок зради греків Македонія мала прикритий фланг. Це була чисто політична необхідність, любий Арістотелю; але Ваш учень тоді ще не розумів цього так виразно і віддавався мріям про Ахіллові подвиги.

Після підкорення Фракії наше становище зміцнилося! ми заволоділи всім західним узбережжям Егеиського моря аж до Босфору; але нашому пануванню над Егей-ським морем загрожувала морська могутність Персії, бо* вийшовши на Геллеспонт і Босфор, ми опинились у небезпечній близькості від перської сфери впливу. Війна між нами й персами за Егейське море й вільне плавання пон-тійськими протоками стала неминучою. На щастя, я завдав удару, поки Дарій ще не встиг підготуватися. уявляв, ніби йду слідами Ахілла, щоб здобути славу Греції, підкоривши новий Іліон, а насправді, як я бачу тепер, мене спонукала потреба відтиснути персів від Егей-ського моря; і я відтиснув їх, любий учителю, так далеко, що захопив усю Віфішю, Фрігію й Каппадокію, сплюндрував Кілікію й спинився лиш у Тарсі. Мала Азія стала нашою. Не тільки стара Егейська калюжа, а й увесь північний берег Середземного, чи, як ми кажемо, Єгипетського моря був тепер під нашою владою.