Слава ЗСУ!

Вітаю Вас, мій дорогий Арістотелю!

Ваш Александр

СМЕРТЬ АРХІМЕДА

Власне, та історія з Архімедом була зовсім пе така, як пишуть у книжках. Це правда, що його вбито, коли римляни взяли приступом Сіракузи, але неправда, що в дім до нього вдерся, шукаючи, здобичі, римський воїн, а Архімед, заглиблений у креслення якихось геометрич них фігур, сердито буркнув йому: «ІІе займай моїх кіл! По-перше, Архімед зовсім не був неуважливим профе сором, який не бачить, що робиться довкола нього; нав паки, він мав натуру справжнього воїна й винаходи] бойові машини для оборони міста; а по-друге, той рим ський воїн був не п’яний мародер, а освічений і честолюб ний штабний центуріон Луцій. Він знав, з ким має чест] побачитися, й прийшов не грабувати дім, а з порога від салютував по-військовому і сказав*

— Вітаю тебе, Архімеде.

Архімед звів очі від навоскованої дощечки, на якії справді креслив щось, і мовив:

— Що таке?

— Архімеде, — почав Луцій, — ми знаємо, що без твої} бойових машин Сіракузи не протрималися б і місяця А ми морочилися з ними два роки. Будь певен, ми, вій ськові, вміємо це оцінити. Машини чудові. Дозволь теб( поздоровити.

Архімед махнув рукою.

— Ет, облиш, що в них такого. Звичайні метальні ме ханізми —іграшка, та й усе. Великого наукового зна чення вони не мають.

— Зате мають воєнне,— заперечив Луцій. — Слухай Архімеде, я прийшов запропонувати тобі, щоб ти працю вав на нас.

— На кого це?

— На римлян. Ти ж напевне бачиш, що Карфаген за непадає. Навіщо ж йому допомагати? Ось почекай, тепе] ми за нього хіба ж так візьмемося. Вам би всім кращ< пристати до нас.

— А чому це? —спитав Архімед. — Ми, сіракузяни між іншим, греки. Чого б це ми мали приставати до вас'

— Того, що ви живете на Сіцілії, а Сіцілія нам по трібна.

— А навіщо вона потрібна вам?

— Бо ми хочемо оволодіти Середземним морем.

— Ага,— мовив Архімед і замислено втупив очі в свов дощечку. — А навіщо це вам?

— Хто володіє Середземним морем, той володіє всіь світом, — відповів Луцій. — Хіба не ясно?

— А вам неодмінно треба володіти всім світом?

— Атож. Місія Риму —стати володарем світу. І вії буде ним, я тебе запевняю.

— Може, й так, — сказав Архімед і затер щось на своїй дощечці. — Але я б вам такого не радив, Луцію. Бач, колись вам доведеться відстоювати ту владу, і ви матимете з цим великий клопіт.

— Дарма; зате ми будемо великою імперією.

— Велика імперія...— протяг Архімед.— Чи накреслю я велике коло, чи мале, — однаково це тільки коло. Воно має свої межі. Так^і ви, Луцію, ніколи не позбудетеся кордонів, будете ними обмежені. Ти гадаєш, що велике коло досконаліше від малого? Гадаєш, що станеш більшим геометром, коли накреслиш більше коло?

— Ви, греки, весь час бавитесь аргументами,— заперечив центуріон. — А ми доводимо свою правду інакше.

— Як же?

— Дією. Наприклад, ми взяли ваші Сіракузи. Отже, Сіракузи належать нам. Хіба це не ясний доказ?

— Так, — сказав Архімед і почухав голову стилосом.— Так, ви взяли Сіракузи; але це вже не ті Сіракузи, що були досі, і ніколи вони не стануть такими. То було велике й славне місто; а відтепер воно вже не буде велике. Чи ж не шкода Сіракуз?

— Зате Рим буде великий. Рим повинен бути найсиль-нішим на всьому обширі земному.

— Навіщо?

— А щоб вистояти. Чим сильніші ми, тим більше у нас ворогів. Тому ми повинні бути найсильніші.

— Ох, сила...— пробурмотів Архімед. — Я трохи знаюсь на фізиці, Луцію, і щось тобі скажу. Сила сковує себе.

— Цебто як?

—^ Є такий закон, Луцію. Сила, діючи, сковує саму себе, Чим ви будете сильніші, тим більше сили витрачатимете на це, і врешті настане хвилина..♦

— Що ти хочеш цим сказати?

Нічого... Я не пророк, Луцію; я тільки фізик. Сила сковує. Більше я не знаю нічого.

— Слухай, Архімвде, може, все-таки погодишся працювати на нас? Ти й гадки не маєш, які грандіозні можливості відкрились би перед тобою в Римі. Ти споруджував би воєнні машини, найпотужніші в світі..,

— Вибач, Луцію, я вже старий чоловік, і мені ще хочеться довести до кінця кілька своїх думок... От бач, я й зараз дещо тут креслю...

— Невже тебе, Архімеде, не приваблює змога разом із нами здобувати владу над світом? Чого ти мовчиш?

_ Вибач,— промурмотів Лрхімед, схилений над своєю

дощечкою.— Що ти сказав?

— Що така людина, як ти, могла б здобути владу над світом.

— Гм... влада над світом...— замислено протяг Ар-хімед.— Не сердься, Луцію, але отут у мене щось важливіше... Розумієш, щось тривкіше. Щось таке, що справді житиме вічно.