Слава ЗСУ!

«Боже, як же тут гарно! Шкода, що Лі цього не бачить.— Містер Ейб замилувався звабливою лінією її стегна і за якоюсь невиразною асоціацією почав думати про мистецтво. — Адже любонька Лі також належить до мистецького світу. Вона кіноартистка. Правда, ще не зіграла жодної ролі, але твердо постановила собі, що буде найвидатнішою кінозіркою всіх часів і народів; а що Лі лі вирішила, того вона доможеться. От саме цього й не розуміє матуся: артистка —це артистка, вона не може бути такою, як інші дівчата. А до того ж інші дівчата нітрохи не кращі, — відзначив містер Ейб,— ось хоч би ця Джуді на яхті, така багата дівчина, а я ж знаю, що Фред ходить до неї в каюту. Щоночі, пробачте, тоді як ми з Лі... Просто Лі не така. Я радий за Фрэда,— великодушно подумав Ейб, — він же мій однокурсник; але щоночі — такій багатій дівчині не слід би цього робити. Тобто дівчині з такої родини, як Джуді. А вона ж і но артистка. І про що ті дівчата часом шепочуться,— згадав Ейб. — І як у них тоді очі блищать, і як вони хихочуть... Ми з Фредом про такі речі ніколи не розмовляємо. А Лі не слід би випивати стільки коктейлів, бо вона потім сама не тямить, що плеще... Як, наприклад, сьогодні пополудні —це було зайве... Тобто коли вона з Джуді засперечалася, в котрої гарніші поги. Звісно, що в Лі. Хто-хто, а я знаю... Та й Фредові не варт було придумувати таку дурницю, як отой конкурс гарних ніг. Такі речі можна робити де-небудь на Палм-Біч, але пе в інтимній компанії. І дівчатам навіщо було так високо підсмикувати спідниці? Адже то були вже не тільки ноги. Принаймні Лі не слід було. Та ще перед Фредом! Та й такій багатій дівчині, як Джуді, теж не годилося так... І самому мені не треба було кликати капітана за суддю. Це вийшло по-дурному. Як той капітан почервонів та наїжАчив вуса! «Даруйте, сер!» — та грюк дверима! Прикро. Страшенно прикро. І капітанові не годилось би поводитися так грубо. Кінець кінцем це ж моя яхта... Правда, в капітана нема з собою любоньки; тож як йому, сердезі, дивитись на такі речі? Тобто через те, що він мусить жити сам... А чого Лі плакала, коли Фред сказав, що в Джуді ноги гарніші? Потім вона казала, що Фред страшенно невихований, що він їй псує всю втіху від подорожі... Бідненька моя Лі!.. А тепер дівчата не розмовляють одна з одною. А коли я хотів поговорити з Фредом, Джуді покликала його до себе як цуцика. А Фред же мій найкращий друг. Звісно, коли він коханець Джуді, то мусить казати, що в неї ноги гарніші. Правда — йому не слід було твердити це так категорично. Це була нетактовність перед бідолашною Лі; вона правду каже, що Фред самозакоханий бовдур. Страшенний бовдур... Правду кажучи, не так я уявляв цю подорож. І на біса я взяв цього Фреда! »

Містер Ейб помітив, що вже не милується перламутровим морем, а з похмурою, дуже похмурою міною сипло з жмені пісок із дрібненькими черепашками. На серці у нього було тяжко й прикро. Татусь Леб сказав: «Побач трохи світа». Чи вони вже побачили трохи світа? Містер Ейб намагався згадати, що ж він, власне, бачив, але в пам’яті його зринало лише одне: як Джуді та любонька Лі демонструють свої ноги, а Фред, плечистий Фред сидить перед ними навпочіпки. Ейб іще дужче спохмурнів. «Як же хоч цей кораловий острів називається? Тара-їва, сказав капітан. Тараїва, чи Тахуара, чи Тараїхату-ара-та-хуара. Може, краще було б уже верпутись додому, і я скажу старому Джесові: татку, ми були аж на Тараї-хатуарі-та-хуарі. Якби хоч я того капітана пе кликав! — злостився на себе містер Ейб. — Треба побалакати з Лі, щоб такого більше не робила. Боже, як воно вийшло,

що я її так страшенно кохаю! Коли прокинеться, треба поговорити з нею. Сказати їй, що ми могли б побратися... — Очі в містера Ейба були повні сліз: — Боже, чи це кохання, чи мука, чи, може, ця нестерпна мука від того, що я її кохаю?»

Підведені синім, лискучі повіки любоньки Лі, схожі на тонесенькі скойки, здригнулися.

— Ейбе, — почувся сонний голос, — ти знаєш, про що

я думаю? Що на цьому острові можна зняти роз-кіш-ний фільм. ,

Містер Ейб засипав свої нещасливі волохаті ноги дрібним піском.

— Чудова думка, любонько. А який?

Любонька Лі розплющила свої бездонно сині очі.

— Ну, хоч би так: уяви собі, що я буду на цьому острові Робінзонкою. Жінкою-Робінзоном. Правда, напрочуд нова думка?

— Атож,— невпевнено відповів містер Ейб. — А як би ти попала на цей острів?

— Дуже просто, — промовив солодкий голосок. — Наша яхта розбилась би під час бурі й ви всі потонули —ти, Джуді, капітан і всі.

— І Фред теж? Адже Фред плаває, як риба.

Гладеньке чоло насупилось.