Слава ЗСУ!

І так без кінця. Море велике, а океан часу не має меж. Плюй не плюй у море — води в ньому не прибуде, і кляни не кляпи свою долю — цим її не зміниш. Отож після стількох вступів та відступів ми нарешті дійдемо до тієї хвилини, коли капітан голландського судна «Кандон-Бандунг» Й. ван Тох, сопучи й лаючись, спускається в шлюпку й пливе до кампонгу¹ на Танамасі переговорити з п’япим метисом, напівкубу-напівпортугальцем, про деякі комерційні справи.

— Sorry, captain², — сказав нарешті метис,— але тут, на Танамасі, ніяких скойок нема. Ці смердючі ба-таки, — додав він із безмежною огидою, — жеруть і медуз. Вони більше живуть у воді, ніж на землі, в них і жінки так просмерділись рибою, що ви не можете собі уявити... Про що пак я? А, ви питали про жінок.

— А нема тут де-небудь такого клаптика берега, де батаки не лазять у воду? —спитав капітан.

Напівкубу-напівпортугалець покрутив головою.

— Нема, сер. Хіба що Девл-Бей³, але це для вас не годиться.

— А чому?

— Тому, що... туди не можна нікому, сер. Налити вам, капітане?

— Thanks¹. Там що — акули?

— І акули, і взагалі, — промимрив метис. — То погане місце, сер. Батакам не сподобається, коли хтось туди полізе.

— А чому?

— Бо там чорти, сер. Морські чорти.

— А що ж воно таке — морський чорт? Риба якась?

— Та ні, не риба... — ухильно промимрив метис.— Просто чорт, сер. Підводний чорт. Батаки їх називають тапа. Tana. І там нібито в них своє місто —у тих чортів. Налити вам?

— А який він із себе... той морський чорт?

Напівкубу-напівпортугалець здвигнув плечима.

— Чорт, та й годі, сер. Я його раз бачив... Тобто саму голову. Я вертався човном від мису Гарлем... і раптом переді мною вистромилася з води головешка.

— Ну і яка вона була? На що схожа?

— Довбешка, як... як у батака, тільки зовсім лиса.

— А може, то й справді був батак?

— ІІі, сер. Адже там жоден батак у воду не полізе. А потім... воно кліпало на мене нижніми повіками, сер. Метис аж здригнувся від страшної згадки. — ІІижпіми повіками, і вони в нього закривають усе око. То був тапа.

Капітан Й. ван Тох покрутив у товстих пальцях склянку з пальмовим вином.

— А ви не були п’яний, га? Не нажлуктились під саму зав’язку?

— Був, сер. Якби ні, то я б не поплив тою дорогою. Батаки не люблять, коли хтось тих... чортів турбує.

Капітан ван Тох похитав головою.

— Ніяких чортів нема. А якби були, то скидались би на європейців. То, мабуть, була якась велика рибина абощо.

— У риби нема рук, сер, — пробелькотів напівкубу-напівпортугалець.— Я не батак, сер, я ходив до школи в Бадьюнгу... я, може, й досі пам’ятаю десять заповідей та всякі там мудрі науки. Хіба таки освічений чоловік но розбере, де чорт, а де тварина? Та спитайте в батаків, сер.

— Це все дикунські забобони,— заявив капітан із Добродушною зверхністю освіченої людини.— 3 наукового

погляду це безглуздя. Бо чорт не може жити у воді. Що йому там робити? Ти, хлопче, не вір тубільським балачкам. Просто хтось назвав ту бухту Чортовою, і відтоді батани бояться її. Ось воно як,— сказав капітан і ляснув жирною долонею по столу.— Нічого там нема, хлопче, це ясна річ із наукової точки зору.

— Атож, сер, — погодився метис, що ходив до школи в Бадьюнгу. — Але жодна розумна людина в Дсвл-Бей не поткнеться.

Капітан Й. ван Тох почервонів.

— Що? —ревнув він. — Ах ти смердючий кубу! Ти думаєш, що я злякаюся твоїх чортів? Це ми ще побачимо!

І, підводячись зі стільця всім громадищем своїх двохсот фунтів, додав:

— Яз тобою тут часу не марнуватиму, бо мені треба дбати про справи. Але затям собі: у голландських колоніях ніяких чортів нема! Коли с які, то тільки у французьких. Там, може, й знайдуться. А тепер поклич мені старосту цього паскудного кампонгу.

Вищеназваного урядовця не довелося довго розшукувати: він сидів навпочіпки перед метисовою крамничкою й жував цукрову тростину. То був літній добродій,зовсім голий і значно худіший, ніж звичайно старости в Європі. Трохп позаду нього, дотримуючи належну відстань, сиділо так само навпочіпки все село, із жінками й дітлахами включно, і очевидячки дожидало, що його зніматимуть для фільму.

— Слухай-но, хлопче,— звернувся капітан ван Тох до старости по-малайському (так самісінько він міг₄би говорити й по-голландському чи по-англійському, бо достойний старий батак не тямив по-малайському ні слова, і напівкубу-напівпортугалець мусив перекладати все, що говорив капітан, на батацьку мову; але капітан із якоїсь причини вважав, що найдоречніше буде говорити по-малайському). — Слухай-но, хлопче, мені треба кількох рослих, дужих, відважних чоловіків, щоб пішли зі мною на влови. Зрозумів? На влови.

---

 1 Селища (малайськ.)*

 2 Дуже шкода, капітане (англ.).

 3 ⁸ Чортова затока (англ.).