Слава ЗСУ!

«Облиш! —охоплений жахом, відбивався Ейб. — Лі — найвродливіша дівчина в світі! Я її пестямно кохаю...»

«І коли вона зовсім гола?» —спитав холодний і критичний голос.

Ейб відвернувся й задивився па яхту в лагуні. Яка вона гарна, яка бездоганна кожна лінія її бортів! Шкода, що Фреда тут нема. З Фредом можна б поговорити про те, яка прекрасна яхта.

Любонька тим часом уже стояла по коліна в воді, простягала руки до сонця над обрієм і співала. «Сто чортів, купайся вже!» — роздратовано подумав Ейб. А все ж таки як гарно було дивитись, коли вона лежала скрутившись калачиком, укутана в халат, із заплющеними очима. Любонька Лі... Ейб, розчулено зітхнувши, поцілував рукав купального халата. Авжеж, він її нестямно кохає. До болю.

Раптом з лагуни долетів пронизливий вереск. Ейб звівся на коліно, щоб видніше було. Любонька Лі вищала, розмахувала руками й прожогом бігла поводі до берега, спотикаючись і збиваючи хмари бризок. Ейб зірвався на ноги й кинувся до неї.

— Що там, Лі?!

«Диви, як чудно вона біжить,— нашіптував йому холодний і критичний голос.— Як дригає ногами. Як розмахує руками. Що тут гарного? Та ще й кудкудаче, як курка. Атож, кудкудаче».

— Що сталося, Лі? — кричить Ейб і біжить її рятувати.

— Ейбе, Ейбе! —схлипує любонька Лі і вже —гуп! — повисає на ньому, мокра й холодна. — Ейбе, там якийсь звір!

— Та нічого там нема,— заспокоює її Ейб. — Хіба що яка-небудь рибина.

— Ой, у нього така страшнюча голова! —скиглить любонька й тицяється мокрим носом Ейбові в груди.

Ейб хоче по-батьківському поплескати її по плечу, але ж по мокрому тілу долоня ляскатиме занадто гучно,

— ІІу, ну, годі, — бурчить він. — Подивись, там уже нічого нема.

Лі озирнулась на лагуну.

— Ой, як страшно було, — прошепотіла вона —і враз заскімлила знову: —Он!.. Он!.. Бачиш?

До берега помалу пливла чорна голова, то роззявляючи, то стуляючи пащу. Любонька Лі істерично вереснула й стрімголов кинулась тікати геть від води.

Ейб не знав, що йому робити. Бігти за Лі, щоб їй не було страшно самій? Чи лишитися тут, щоб показати, що він пе боїться цього звіра? Звичайно, перемогла друга думка: вій ступив ще ближче до лагуни, навіть забрів по кісточки у воду і, стиснувши кулаки, втупився звірові в очі. Чорна голова спинилась на місці, якось чудно захилиталась і сказала:

— Ц-ц-ц.

Ейбові було трохи моторошно, але ж не міг він показати цього!

— ІЦо таке? — грізно відказав він, звертаючись до тієї голови.

— Ц-ц-ц,— знову зацмокала вона.

— Ейбе, Ейбе, Ей-бе! — верещить любонька Лі.

— Вже йду! —кричить Ейб і помалу (хай не думають!) відступає до дівчини. Раз навіть зупиняється й суворо озирається на море.

На березі, там, де хвилі вимальовують на піску своє вічне й нетривке мереживо, стоїть на задніх лапах якась темна тварина з круглою головою й вихиляється тулубом. Ейб застиг на місці, серце в нього калатає.

— Ц-ц-ц, — цмокає тварина.

— Ей-бе! —волає напівзомліла любонька.

Ейб відступає крок за кроком, не спускаючи з очей тварини. Вона не рухається, тільки обертає вслід за ним голову.

Нарешті Ейб опинився біля своєї любоньки, що лежить долілиць і голосно схлипує з ляку.

— То якийсь... тюлень, — невпевнено каже Ейб. — Вернімось на яхту, Лі.

Але Лі тільки труситься.

— Та нічого там страшного нема,— запевняє її Ейб; йому хочеться стати на коліна, але ж він повинен, як рицар, своїм тілом заступити її від звіра. «Якби ж я був не в самих плавках, — думає юнак, — та мав хоч склада-ного ножика; або якби знайти якого-небудь дрючка...»

Вже почало смеркати. Тварина підійшла ще кроків на тридцять і спинилася. А за пею з моря виринає ще п’ять, шість, сім таких самих, і всі нерішуче, погойдуючись, тюпають до того місця, де Ейб стереже свою любоньку Лі.

— Не дивися, Лі, — шепнув Ейб, хоч це було й зайве: Лі й так не озирнулася б нізащо в світі.

А з моря виринули нові тіні й насуваються широким півколом. Ейб нарахував їх уже з шість десятків. Ота світла пляма —то купальний халат любоньки Лі. Халат, у якому вона так недавно спала.Тим часом тварини вже

доходять до того світлого предмета, широко розкинутого на піску.

І враз Ейб зробив щось самоочевидне й безглузде, як той ІІІіллерів рицар, що ввійшов до клітки з левами по рукавичку своєї дами. Нічого не вдієш — є такі самоочевидні й безглузді речі, які чоловіки робитимуть, поки світ стоїть. Не вагаючись, із гордо піднятою головою й стиснутими кулаками містер Ейб Леб попростував у коло тварин по купальний халат любоньки Лі.