Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Війна з Саламандрами

Тварини трохи відступили, але не розійшлись. Ейб підняв халат, перекинув його через руку, мов тореадор, і став на місці.

— Ей-бе! —чулося ззаду відчайдушне волання.

Містер Ейб відчув у собі безмірну силу й відвагу.

— Ну що? —мовив він до тварин і підступив ще на крок. — Чого ви хочете?

— Ц-ц,— зацмокала одна тварина, а потім якось по-старечому прорипіла: —Ніжж!

— Ніжж! —дзявкнуло трохи далі. — Ніжж! Ніжж!

— Ей-бе!

— Не бійся, Лі! — гукнув Ейб.

— Лі! —дзявкнуло перед ним. — Лі. Лі. Ей-бе!

Ейб подумав, що це йому сниться.

— Чого вам?

— Ніжж!

— Ей-бе! —квилила любонька Лі. — Йди сюди!

— Зараз. Ви хочете сказати ніж? У мене немає ножа, Я вам нічого не зроблю. Чого вам ще треба?

— Ц-ц, — цмокала тварина і погойдуючись, підступала до нього.

Ейб, що стояв з перекинутим через руку плащем, широко розставив ноги і не відступав.

— Ц-ц,— цмокнув і він. — Чого ти хочеш?

Тварина неначе подала йому передню лапу, але це Ей-

бові не сподобалося.

— Що? —сказав він трохи різкіше.

— Ніжж, — дзявкнула тварина і впустила з жмені щось білувате, схоже на крапельки. Але то не були крапельки, бо воно покотилось по піску.

— Ейбе! —захлиналася Лі. — Не кидай мене тут!

Містерові Ейбу вже зовсім не було страшно.

— Геть з дороги! —сказав він і махнув на тварину купальним халатом. Вона квапливо,незграбно відступила. Тепер Ейб мав змогу відійти з честю; але хай Лі бачить, який нін хоробрий! Він нахилився, щоб роздивитися те білясте, що тварина впустила з лапи. То були три тверді гладенькі -матово-лискучі кульки. Містер Ейб підніс їх до очей, бо вже смеркало.

— Ей-бе! —скиглила покинута любонька. — Ейбе!

— Вже йду,— гукнув містер Ейб. — Лі, у мене щось е для тебе! Лі, Лі, я щось тобі несу!

Розмахуючи над головою купальним халатом, містер Ейб Леб біг по берегу, наче юний бог.

Лі сиділа навпочіпки, скулена, і трусилася.

— Ейбе, — схлипнула вона, цокочучи зубами.— Як ти можеш... Як ти можеш...

Ейб урочисто схилив перед нею коліна.

— Лілі Веллі, морські божества, чи тритони, прийшли скласти тобі шану. Звеліли мені переказати тобі, що відколи Венера зродилася з піни морської, жодна артистка не справила на них такого надзвичайного враження, як ти. А на доказ свого захоплення вони посилають тобі... — Ейб простяг до неї руку. — Оці три перлини. Дивись.

— Не патякай, Ейбе, — пирхнула любонька Лі.

— Ні, серйозно! Сама подивися, справжні перли.

— Покажи! — заквилила Лі й тремтячими пальцями взяла білясті кульки. — Ейбе! —прошепотіла вона.— Це ж перли! Ти їх у піску знайшов?

— Ну що ти, любонько, хіба перли бувають у піску?

— Бувають, — заперечила любонька.— їх промивають, як золото. Бач, я ж тобі казала, що тут повно перлів!

— Перли ростуть у таких скойках під водою,— майже впевнено сказав Ейб. — Слово честі, Лі, це тобі принесли оті тритони. Вони бачили, як ти купалася. Хотіли віддати тобі у власні руки, але ж ти їх так злякалась...

— Бо вони бридкі! —вигукнула Лі. — Ейбе, це розкішні перли! Я страшенно люблю перли!

«Отепер вона гарна,— озвався критичний голос.— Коли стоїть отак навколішки з перлами на долоні — вродлива, нічого не скажеш».

— Ейбе, а їх справді принесли оті... тварини?

— Це не тварини, любонько. Це морські божества Вони називаються тритони.

Любонька нітрохи не здивувалась.

— Дуже мило, правда? Вони страшеппо симпатичн Як ти гадаєш, Ейбе, мені слід якось їм подякувати?

— Ти вже не боїшся їх?

Любонька здригнулась.

— Боюсь. Ейбе, я тебе прошу, забери мене звідси!

— Ну то гайда,— сказав Ейб. — Нам треба дістатись до нашого човна. Ходімо, не бійся.

— Але ж... але ж вони в нас на дорозі, — проскиглила Лі. — Ейбе, а може, ти сам до них підійдеш? Тільки не кидай мене самуі

— Я тебе перенесу на руках. — героїчно запропонував містер Ейб.

— Перенеси... — шепнула Лі.

— Тільки накинь халат, — буркнув Ейб.

— Зараз. — Міс Лі заходилась обома руками поправляти свої чудові золоті кучері. — Я, мабуть, страшенно розпатлана? Ейб, у тебе нема при собі губної помади?

Ейб накинув їй на плечі халат:

— Ходімо вже, Лі!

— Я боюся, — ледь чутно прошепотіла любонька* Містер Ейб узяв її на руки. Любонька Лі на вигляд здавалась легенькою, як пір’їнка. «Хай йому біс, важче, аніж ти гадав, еге? —сказав Ейбові холодний і критичний голос. — А тепер у тебе ще й обидві руки зайняті — коли ці тварини на вас кинуться, що тоді?»

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!