Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Може, ти бігом побіжиш? —попросила любонька.
— Гаразд, — хекнув Ейб, що насилу перебирав ногами. Уже було майже темно. Ейб наближався до широкого півкола тварин.
— Швидше, Ейбе, біжи бігом! —шепотіла Лі.
Тварини почали якимись своєрідними хвилястими рухами крутити тулубом.
— Біжи, біжи швидше! — заверещала любонька, істерично дригаючи ногами, і в Ейбове плече уп’ялися вкриті сріблястим лаком нігті.
— Що ти робиш! Пусти! —скрикнув Ейб.
— Ніжж,— дзявкнуло поруч. — Ц-ц-ц. Иіжж. Лі, ІІіжж. Ніжж. Иіжж. Лі.
Але вони вже опинились за півколом, і Ейб відчув, що його ноги грузнуть у мокрому піску.
— Можеш поставити мене, — прошепотіла любонька в ту хвилину, коли в Ейба вже зовсім замліли руки й ноги.
Ейб відсапувався, втираючи рукою піт із лоба.
— Біжи до човна, швидше! — наказала любонька Лі. Тепер півколо темних тіней обернулось передом до неї й підступало ближче.
— Ц-ц-ц. Ніжж. Ніжж. Лі.
Але Лі не закричала. Лі не кинулась тікати. Лі здійняла руки до неба, і куцальний халат зсунувся з її пліч. Лі, зовсім гола, обома руками махала хитким тіням і посилала їм цілунки. Її тремтячі уста скривились у якусь подобу чарівливої усмішки.
— Ви такі милі! —промовив тремтливий голосок, і білі руки знову простяглися до гойдливих тіней.
— Іди підсоби, Лі, — не дуже лагідно гукнув її Ейб, що спихав човен на глибшу воду.
Любонька Лі підняла свій купальний халат.
— Прощайте, рідненькі!
Було чути, як тіні вже чалапають по воді.
— Швидше, Ейбе! —засичала любонька, бредучи до човна.— Вони вже доганяють!
Містер Ейб розпачливо силкувався зіпхнути човен на глибоке; а тепер до човна влізла ще й міс Лі і замахала рукою на прощання.
— Перейди на другий бік, Ейбе, а то ти мене затуляєш.
— Ніжж. Ц-ц-ц. Ей-бе.
— Ніжж. Ц-ц-ц, ніжж.
— Ц-ц.
— Ніжж.
Нарешті човен загойдався на хвилях. Містер Ейб заліз у нього й з усієї сили наліг на весла. Одне весло вдарило по чомусь слизькому.
Любонька Лі перевела дух.
— Правда, вони страшенно милі? І я зіграла цю сценку просто чудово?
Містер Ейб щосили веслував до яхти.
— Надягни халат, Лі, — сказав він трішечки сухо.
— Я вважаю, що це був блискучий успіх, — відзначила міс Лі. — А перли, Ейбе! Як ти гадаєш, вони дуже дорогі?
Містер Ейб на мить кинув гребти.
— Я гадаю, що тобі не слід було показуватися їм так.
Міс Лі трохи образилась:
— А що ж тут такого? Зразу видно, що ти, Ейбе, не митець. Греби швидше, будь ласка, бо я змерзла в халаті.
див, що це напевне були якісь ящери, а капітан заявляв, що ссавці. В морі нема ніяких ящерів, запально доводив капітан; але недавні студенти не хотіли визнавати його доказів, бо ящери здавалися їм більшою сенсацією. Любонька Лі вдовольнилася тим, що це були тритони, що вони були просто розкішні і що взагалі це був такий блискучий успіх; чарівна в синій смугастій піжамі, що так подобалася Ейбові, вона марила перлами та морськими божествами, і в неї аж очі горіли. Джуді, звичайно, була переконала, що все це нісенітниця, вигадка Ейба й Лі, і завзято моргала Фредові, щоб уже кінчав сперечатися. Ейб думав, що Лі могла б згадати й про те, як він, Ейб, безстрашно пішов між тих ящерів по її купальний халат, а тому сам тричі розповів, як відважно спиняла їх Лі, поки він, Ейб, спихав човен на глибшу воду, і вжо почав розповідати вчетверте; але Фред із капітаном зовсім не слухали його, а палко сперечалися про ящерів та ссавців. (Ніби не однаково, що воно таке, думав собі Ейб). Нарешті Джуді позіхнула, сказала, що йде спати, й значуще подивилась на Фреда; але Фред саме згадав, що до всесвітнього потопу на світі були якісь кумедні стародавні ящери — як же вони в біса називалися: ди-плозаври, бігозаври чи якось так, — і ті ящери ходили на задніх лапах. Фред сам їх бачив на малюнку в одній товстенній ученій книжці. Ото книжка, так книжка, сер; побачили б ви її!
— Ейбе, — озвалася любонька Лі. — У мене є розкішна ідея кінофільму.
— Яка?
— Щось неймовірно нове. Уяви собі, що наша яхта потонула і тільки я сама врятувалась на цьому острові. І жила б, як Робінзон.
— А що б ви тут робили? — скептично запитав капітан.
— Купалася б і взагалі... — просто відповіла любонька.— А потім у мене закохались би морські тритони... і весь час носили мені перли. Розумієш, зовсім як у житті. Можна б із цього зробити такий видовий фільм, виховний... Щось таке, як «Торговець Горн».
