Слава ЗСУ!

10. Свято в Новому Страшеці

Пан Повондра, швейцар у домі Бонді, саме був у відпустці в своєму рідному місті. Другого дня мало бути храмове свято, і коли пан Повондра вранці вийшов на вулицю, ведучи аа руку свого восьмирічного сина Фран-тіка, по всьому Новому Страшеці пахло пирогами, а на вулицях так і мелькали жінки та дівчата, що несли сирі пироги до пекаря. На майдані вже поставили свої лотки два кондитери, один торговець склом та порцеляною і одна голосиста дама, що продавала всіляку галантерею. Було там ще й велике брезентове шатро. Миршавенький чоловічок, стоячи на драбинці, саме прилаштовував над входом вивіску. ^

Пан Повондра зупинився подивитися, що ж це мав бути.

Щуплявенький чоловічок зліз із драбинки і вдоволено задивився на щойно почеплену вивіску. І пан Повондра здивовано прочитав:

КАПІТАН Й. ВАН ТОХ ТА ЙОГО ДРЕСИРОВАНІ САЛАМАНДРИ

Пан Повондра згадав кремезного, оиаспстого чоловіка в капітанському кашкеті, якого він колись упустив до пана Бонді. «От до чого докотився, бідолаха, — з жалем подумав швейцар. — Капітан, а мусить їздити по світі 8 якимсь нікчемним цирком! А такий же показний, здоровий чолов’яга був! Треба його побачити», — співчутливо сказав собі пан Повондра.

Тим часом чоловічок почепив біля виходу до шатра ще одну таблицю:

ЯЩЕРИ,

ЩО ВМІЮТЬ ГОВОРИТИ.

НЕЧУВАНА НАУКОВА СЕНСАЦІЯ!!

ВХІД -2 КРОНИ ДІТЯМ У СУПРОВОДІ БАТЬКІВ — 1 КР.

Пан Повондра завагався. Дві крони і крона за хлопця — трохи забагато. Але Франтік добре вчиться, а знати чужоземних тварин потрібно для освіти. Задля освіти пан Повондра здатен був на деякі жертви, а тому підійшов до низенького щуплявого чоловічка.

— Слухайте, приятелю, — сказав він,— я б хотів побалакати з капітаном ван Тохом.

Чоловічок випнув груди в смугастій майці:

— Це я, добродію.

— Ви капітан ван Тох? —здивувався пан Повондра.

— Так, — відповів чоловічок і показав витатуюваний на руці в нього якір.

Пан Повондра розгублено покліпав очима. Невже капітан так зсох? Та ні, не може бути.

— Я знаю капітана ван Тоха особисто, — сказав він.— Я Повондра.

— А, це інша річ, — відказав чоловічок. — Але наші саламандри справді від капітана ван Тоха, добродію. Справжні австралійські ящери, з гарантією. Будь ласка, заходьте. Саме починається велика вистава,— розсипався він, піднімаючи полотнище на вході.

— Ходімо, Франтіку, — сказав Повондра-батько і ввійшов до шатра.

За невеличкий столик поквапно сіла навдивовижу дебела й опасиста жінка. «Чудна парочка!» —подивувався пап Повондра, платячи свої три крони. В шатрі не було нічого — тільки стояла бляшана ванна і чимось неприємно тхнуло.

— А де ж ваші саламандри? —спитав пан Повондра.

— Он у ванні, — байдуже відповіла гігантська дама.

— Не бійся, Франтіку,— сказав Повондра-батько й підійшов до ванни. Там безживно лежало в воді щось чорне, завбільшки зі старого сома; тільки шкіра на потилиці в нього ледь підіймалась і опадала.

— Оце й є та допотопна саламандра, що про неї писали в газетах, — повчальним тоном промовив Повондра-батько, намагаючись не показати свого розчарування. «Знову попався на гачок, — думав він, — але нащо про це знати хлопцеві? А шкода трьох крон!»

— Тату, а чого вона у воді? —спитав Франтік.

— Бо саламандри живуть у воді.

— Тату, а що вона їсть?

— Рибу і всяку таку всячину, — відповів Повондра-батько. (Мусить же вона щось їсти!)

— А чого вона така бридка? — допитувався Франтік.

Пан Повондра вже не знав, що сказати; але в ту мить

до шатра ввійшов миршавий чоловічок.

— Прошу вас, дами й панове, — хрипким голосом почав він.

— То у вас вона тільки одна? —докірливо спитав пан Повондра. «Якби їх хоч дві, не так би було жалко грошей»,—думав він.

— Друга здохла, — відказав чоловічок. — Отже, дами й панове, перед вами —славнозвісний Андріаш, рідкісний і отруйний ящер з австралійських островів. У себе на батьківщині він досягає людського зросту й ходить на двох ногах. Ну-бо,— сказав він і штрикнув дубцем те безживне чорне створіння, що нерухомо лежало у ванні. Воно заворушилось і насилу підвелося з води. Франтік відсахнувся, але пан Повондра стиснув його руку: не бійся, я коло тебе.

Тепер воно стоїть на задніх лапах, а передніми лапками спирається на край ванни. Чорна паща хапає повітря, 8ябра на потилиці конвульсивно здригаються. Шкіра на ньому обвисла, пообдирана до крові, вся в бородавках; булькаті жаб’ячі очі час від часу якось болісно затягуються плівкою нижніх повік.