Слава ЗСУ!

Є люди, що розшифровують скорочення S-Trade (Salamander-Trade) — торгівля саламандрами — як Slave-Trade, тобто «работоргівля». Отож ми, як безсторонні спостерігачі, можемо сказати: якби в давнішу работоргівля була так добре організована й провадилась у таких бездоганно гігієнічних умовах, як нинішня торгівля саламандрами, то рабам можна було б тільки позаздрити. А надто з дорожчими саламандрами поводяться дуже пристойно і дбайливо, хоч би вже через те, що капітан і команда судна відповідають за життя довірених їм саламандр своєю платнею і преміями. Автор цієї статті на власні очі бачив, як глибоко зворушплись навіть найзагар-тованіші моряки па танкері «S. S. 14», коли двісті сорок першорядних саламандр у одному оасейні заслабли на тяжкий пронос. Вони ходили дивитись на нещасних тварин мало не плачучи й давали вихід своїм людським почуттям у грубуватих словах: «Чорти б його забрали, це падло!»

Коли прибутки з експорту саламандр пішли вгору, виникла, звичайно, і «дика» торгівля. Синдикат «Саламандра» неспроможний був контролювати й експлуатувати всі колонії саламандр, які покійний капітан ван Тох розсіяв зокрема по дрібних та віддалених острівцях Мікронезії, Меланезії й Полінезії, отож багато заток із саламандрами було полишено напризволяще. Внаслідок цього поряд з регулярним розведенням саламандр набуло чималих розмірів виловлювання диких амфібій, що багатьма рисами нагадувало колишній тюленячий промисел; це полювання було до певної міри нелегальне, та оскільки законів про охорону саламандр не існувало, то в найгіршому разі мисливців карали тільки як за порушення кордонів тієї чи іншої держави; а з другого боку, оскільки саламандри на тих островах страшенно розплодились і часом завдавали шкоди тубільцям, плюндруючи поля й городи, на цей «дикий» вилов саламандр дивилися крізь пальці, вважаючи його природним регулюванням приросту їхньої чисельності.

Наведемо тогочасний репортаж, писаний очевидцем:

КОРСАРИ XX СТОРІЧЧЯ Е. Е. к.

Об одинадцятій годині вечора капітап нашого судна наказав спустити державшій прапор і приготувати шлюпки. Ніч була місячна, всо сповила срібляста імла. Мп повеслували до острівця — здається, то був острів Гарднера з групи Феніксових островів. У такі місячні ночі саламандри виходять на берег і танцюють; до них можпа підійти зовсім близько, і воші не почують вас, так захоплює їх той німотний танок. Двадцятеро нас зійшло на берег із веслами в руках, і, розсипавшися цепом, ми почали оточувати півколом темний гурт, що туицявся на рівному піску в молочному світлі місяця.

Враження, яке справляє танець саламандр, важко передати. Сотні зо три тварин сидять на задніх лапах рівненьким колом, передом до центра його. Всередині коло порожнє. Саламандри не ворушаться, вони ніби заціпеніли й скидаються на кільцевий .частокіл довкола якогось таємничого жертовника; але тут пема ні жертовника, ні ідола. Раптом одна з тварин зацмокає: «Ц-ц-ц» — і почнпав крутити верхньою половиною тулуба. Цей коливний рух передається далі и далі, і за кілька секунд уже всі саламандри крутять верхньою половиною тіла, не зрушуючи з місця, швидше й швидше, безгучно, дедалі несамовитіше, в якомусь шаленому сп’янілому вируванні. Десь за чверть години одна, друга, третя саламандра, вибивппісь із сили, похитається знеможено й заціпеніє; і знов усі сидять непорушно, мов статуї. А ще за хвилинку знов озветься тихе «ц-ц-ц», інша саламандра починає звиватися, і її тапець відразу перекидається на все коло. Я розумію, що мій опис дуже сухий; але додайте до нього в уяві крейдяно-біле місячне світло та протяглий, ритмічний шум прибою, і ви відчуєте весь нездоланний чар цієї сцени. Я застиг на місці; мимовільне почуття подиву й жаху здушило мені горло. «Ворушнся, ти! — гримнув на мене найближчий сусід.— Цеп розірвеш!»

Мп все тісніше стискали своє коло довкруг хороводу саламандр. Матроси держали весла напереваги й перемовлялися півголосом — скоріш через те, що була ніч, ніж із остраху, що почують саламандри. «Бігом до них!» — скомандував офіцер. Мп кинулись до розвиро-ваного хороводу, і весла глухо загупали по спинах саламандр. Аж тоді перелякані тварини сахнулися до центра кола; декотрі намагались вислизнути поміж веслами і втекти до моря, але удари весел відкидали їх пазад, і вони верещали від болю й ляку. Мп зганяли їх веслами досередини, і вони пхалися, тислпся, лізли одна на одну. Десятеро матросів затискало їх в огорожі з весел, а ще десятеро штурхали й били веслами тих, котрі силкувались прорватися назовні. Перед нами був суцільний клубок чорного м’яса, що звивалось, корчилось, розпачливо квакало, а на нього сипались глухі удари. Потім між двома весламп відкрився прохід, ним прослизнула одна саламандра — і впала, приголомшена ударом кийка по потилиці; за нею вибігла друга, третя, і за хвилину їх лежало там уже два десятки. «Закрити!» — наказав офіцер, і прохід між веслами зімкнувся. Буллі Віч і метис Дінго почали хапати приголомшених саламандр за лапи й по дві зразу волокти по піску до шлюпок, мов лантухи. Часом безвладне тіло застрягало між камінням, матрос злісно шарпав за ногу, і вона відривалась. «То дарма,— буркав старий Майк, що стояв поруч мене.— Відросте нова».Коли непритомних саламандр повкидали до шлюпок, офіцер сухо сказав: «Давайте далі». І знову на потилиці саламандрам посипались удари кийків. Той офіцер, Белламі на прізвище, був культурний, спокійний чоловік, чудовий шахіст; але на полюванні — чи, краще сказати, на промислі — хіба до сентиментів? Таким способом було схоплено понад двісті приголомшених кийками саламандр; десятків із сім — очевидно, неживих, якпх пе варт було забирати — лишилося на місці»