Слава ЗСУ!

Криваві сутички між селянами й саламандрами ширились далі по узбережжю Кадьвадоса, Пікардії та Па-де-Кале; тим часом із Шербура відплив старий крейсер «Жюль Фламбо» й поплив до західних берегів Нормандії, Як запевняли пізніше, крейсер був посланий туди для того, щоб самою своєю присутністю заспокоїти й місцеве населення, і саламандр. «Жюль Фламбо» кинув якір за півтори милі від затоки Бас-Кутанс; коли настала ніч, командир крейсера наказав для більшого заспокійливого ефекту стріляти кольоровими ракетами. Цілі юрби дивилися з берега на те гарне видовище; аж раптом щось гучно засичало, і поряд з носом крейсера злетів у повітря величезний стовп води. Крейсер накренився, і в ту мить пролунав громовий вибух. Очевидно було, що крейсер потопає; за чверть години з усіх сусідніх пристаней зле-тілись на допомогу моторні човни, та це було зайве: крім трьох матросів, загиблих під час вибуху, весь екіпаж урятувався сам, а «Жюль Фламбо» зник під водою через п’ять хвилин після того, як його командир останнім залишив судно з пам'ятними словами: «Нічого не вдієш».

Офіційне повідомлення, випущене тієї ж таки ночі, сповіщало, що «старий крейсер «Жюль Фламбо», який ближчими тижнями і так мав піти на злам, під час нічного плавання наскочив на рифи й затонув від вибуху парового казана»; але замазати очі газетам цим повідомленням не пощастило; офіційна преса твердила, що крейсер підірвався на недавно поставленій німецькій міні, а опозиційні та закордонні газети рябіли жирними заголовками;

САЛАМАНДРИ ТОРПЕДУВАЛИ ФРАНЦУЗЬКИЙ КРЕЙСЕР!

ЗАГАДКОВА ПОДІЯ БІЛЯ УЗБЕРЕЖЖЯ НОРМАНДІЇ

БУНТ САЛАМАНДР!

«Ми вимагаємо притягти до відповідальності, — пристрасно писав у своїй статті депутат Бартелемі, — тих, хто озброїв тварші проти людей, тих, хто дав у лапи саламандрам бомби, щоб вони вбивали ними французьких селян і невинних дітей, тих, хто дав морським страховищам найсучасніші торпеди, щоб вони могли топити ними французький флот, коли їм заманеться. Ще раз кажу — ми вимагаємо притягти їх до відповідальності: хай їх обвинуватять в убивстві; хай їх поставлять перед військовим трибуналом за зраду батьківщини, хай з’ясують, скільки заплатили їм магнати збройової промисловості за те, що вони постачають морську нечисть зброєю проти флоту цивілізованого народу!» — і так далі.

У країні спалахнула паніка, люди юрмились на вулицях і вже почали споруджувати барикади; на паризьких бульварах стояли сенегальські стрільці, поставивши гвинтівки в піраміди, а в передмістях чекали напоготові танки й панцерники.

Врешті на засіданні парламенту підвівся морський міністр Франсуа Понсо, блідий, але рішучий, і заявив: уряд бере на себе всю відповідальність за те, що озброїв саламандр на узбережжі Франції гвинтівками, підводними кулеметами, підводною артилерією й торпедними апаратами. Але тим часом як французькі саламандри мають лише легкі гармати невеликого калібру, німецькі озброєні тридцятидвохсантиметровими підводними мортирами; тим часом як на французькому узбережжі одип підводний склад ручних гранат, торпед і вибухових речовин припадає в середньому на двадцять чотири кілометри, на італійському глибинні склади бойових матеріалів є на кожному двадцятому, а в німецьких водах — на кожному вісімнадцятому кілометрі. Франція не може залишити й не залишить своїх берегів без охорони. Франція не може відмовитись від озброєння своїх саламандр, Міністр додав, що він уже наказав якнайпильніше роз-слідувати, з чиєї вини сталося фатальне непорозуміння біля берегів Нормандії; імовірно, саламандри сприйняли кольорові ракети як сигнал до початку воєнних дій і хотіли оборонятись. Командира потопленого крейсера і шер-бурзького префекта звільнено у відставку; спеціальна комісія з’ясовує, як поводяться з саламандрами на підводних будівництвах їхні роботодавці, і в майбутньому за цим буде встановлено пильний нагляд. Уряд глибоко сумує за людськими жертвами. Юні національні герої П’єр Кажюс, Марсель Берар і Луї Кермадек будуть посмертно нагороджені орденами й поховані коштом держави, а їхнім батькам призначать почесну пенсію. В вищому командуванні французького військово-морського флоту відбудуться значні зміни. Як тільки уряд матиме змогу подати детальніші відомості, він поставить у парламенті питання про довіру.

Потім кабінет міністрів оголосив, що починає чергове засідання.

Тим часом газети — залежно від свого політичного забарвлення — вимагали карального, винищувального, колонізаційного або хрестового походу проти саламандр, генерального страйку, відставки уряду, арешту власників водно-будівельних підприємств, комуністичних проводирів та агітаторів та ще багато таких рятівних заходів. Коли розійшлася чутка про те, що, можливо, будуть закриті морські порти й кордони, люди кинулись гарячково накуповувати запаси продовольства, і ціни на всі товари стрімко полізли вгору; у промислових містах спалахнули заворушення через дорожнечу; біржу закрили натри дні. Одне слово, склалась найкритичніша і найнебезпечніпіа ситуація за останні три місяці. Та все врятувало дуже розумне втручання міністра сільського господарства Монті. Він розпорядився, щоб на узбережжях Франції двічі на тиждень висипали в море для саламандр кількасот вагонів яблук —коштом держави, звісна річ. Така постанова дуже сподобалася саламандрам, та й садівників у Нормандії й інших провінціях заспокоїла. Але пан Монті пішов і далі: оскільки уряд давно вже мав клопіт із глибоким, серйозним невдоволенням у виноградарський краях через труднощі зі збутом вина, міністр наказаі видавати саламандрам порядком державної допомоги ш півлітра білого вина на день. Саламандри спершу н< внали, що їм робити з тим вином, бо від нього їх нападаї сильний пронос, і виливали його в море; але з часом очевидно, звикли до нього, і було спостережено, що від тоді французькі саламандри стали завзятіше паруватися, а їхня плодючість, навпаки, зменшилась. Так одним замахом були розв’язані сільськогосподарська проблема й конфлікт із саламандрами; грізне напруження вляглось, і коли незабаром виникла нова урядова криза через фінансовий скандал, пов’язаний з ім’ям папі Теплер, спритний і рішучий пан Монті став у новому кабінеті морським міністром.