Слава ЗСУ!

3. Інцидент у Ла-Манші

Після цих подій не забарились нові. Одного дня бельгійський пасажирський пароплав «Уденбург» плив з Остен-де до Ремсгейта. Саме посередині Па-де-Кале вахтовий офіцер помітив, що за півмилі на південь від звичайного курсу судна «у воді щось робиться»; а що він не міг розгледіти, чи не потопає там хтось, то наказав скерувати судно до того місця, де вода аж бурхала. Близько двохсот пасажирів побачили з навітряного борту загадкове видовище: то тут, то там шугали прямовисно вгору водяні стовпи, якісь чорні тіла скидались над водою, і вся поверхня моря метрів на триста в поперечнику шалено вирувала й клекотіла. А з глибини чути було гучний гуркіт і стугін. «Неначе під водою вибухав невеликий вулкан». Коли «Уденбург» повільно наблизився до того місця, несподівано метрів за десять перед пароплавом знялась величезна крута хвиля й загримів страшний вибух.Увесь пароплав аж підкинуло; на палубу ринула злива гарячої води, майже окропу, а на ніс судна гепнулось якесь велике чорне тіло, що корчилось і пронизливо верещало. То була покалічена, ошпарена саламандра. Вахтовий офіцер скомандував задній хід, щоб судно не ввігналося в саму середину того пекла вибухів, але вони вже загриміли з усіх боків, і поверхня моря вкрилася шматками порозриваних трупів саламандр. Нарешті «Уденбург» повернув і повним ходом иоплив на північ, утікаючи. В ту хвилину метрів за шістсот позаду судна гримонув ще страшніший вибух, і гігантський стовп води та пари злетів угору метрів на сто. «Уденбург» попрямував до Гарі-Д>ка, посилаючи в ефір радіограму-попередженпя: «Увага, Увага, увага! На лінії Остенде — Ремсгейт дуже небезиечі і підводні вибухи. Що там таке, пе зппемо. Радимо всім ^сУДнам шіивти іншим курсом!» Тим часом у морі й далі гуркотіло та бурхало, наче під час маневрів флоту; але за стовпами води та пари нічого не було видно. А з Дувра й Кале вже мчали туди торпедні катери та есмінці й летіли ескадрильї військових літаків. Та поки дістались туди, то побачили тільки, що вода каламутна від жовтого намулу і всіяна глушеною рибою та порозриваними саламандрами.

Спершу пішла чутка про вибухи якихось мін у Ла-Манші; та коли обидва береги протоки Па-де-Кале заблокували військовими частинами, а англійський прем’єр, учетверте в історії людства перервавши свій уїкенд, у суботу ввечері поквапно вернувся до Лондона, почали здогадуватися, що йдеться про подію надзвичайної міжнародної ваги. Газети поширювали найтривожніші поголоски, але цього разу вони дивовижним чином далеко відставали від дійсності; ніхто й гадки не мав, що протягом кількох критичних днів Європа, а з нею й увесь світ були на грані війни. Лиш через кілька років, коли член тодішнього британського уряду сер Томас Малбері провалився на виборах до парламенту й через це опублікував свої політичні мемуари, стало можливо дізнатися, що ж, власне, скоїлось тоді; але в той час це вже нікого не цікавило.

А суть справи полягала, коротко кажучи, ось у чому: і Франція, і Англія почали кожна зі свого боку споруджувати в Ла-Манші підводні фортеці, якими на випадок війни можна було б перекрити всю протоку. Звичайно, потім обидві держави обвинувачували одна одну в тому, що першою, мовляв, почала інша. Але насправді, зда ється, обидві розпочали фортифікаційні роботи одночасно боячись, що сусідня приязна держава встигне укрі питись раніше. Одне слово, під спокійною поверхнею протоки Па-де-Кале виростали одна навпроти одної дв велетенські підводні фортеці з важкими гарматами, торпед ними апаратами, широкими замінованими смугами й усі лякими найновітнішими вдосконаленнями, яких дося на той час людський розум у мистецтві війни. З англііі ського боку в тій страхітній глибинній фортеці переб} вав гарнізон із двох дивізій важких саламандр і тися із тридцять робочих, а з французького —три дивіз добірних бойових саламандр.

Очевидно, того критичного дня на морському дні пос ^ед протоки робоча колона британських саламандр н ткнулась на саламандр французьких, і між ними стало

якесь непорозуміння. Французька сторона твердила,що на її саламандр, коли ті мирно собі працювали, напали британські й почали відганяти їх геть; озброєні британські саламандри хотіли нібито забрати кількох французьких із собою, а ті, звичайно, опирались. Тоді британські військові саламандри заходились кидати на французьких робочих ручні гранати й стріляти по них з мінометів, і французьким довелось теж удатися до такої самої зброї. Французький уряд почуває себе змушеним зажадати від його величності короля Великобританії повної сатисфакції, звільнення спірної ділянки морського дна й запевнення, що таких інцидентів більше не буде.