Слава ЗСУ!

Скоро ми опинились на зупинці. Його автобус під’їхав першим, і ми щиро потисли один одному руки: «До зустрічі!» І, тільки втративши з виду червоні вогні, згадав я, що не обмінялися ні адресами, ні номерами телефонів. Однак життя тісне – побачимося.

Минуло майже два роки. Я й думати забув про свого дивного знайомого й розказане ним. Попервах спробував переповісти почуте своїм приятелям-археологам, та наразився на поблажливе кепкування, підкріплене фаховою обізнаністю, що ввірився чудернацькій вигадці якогось поборника ідеї кінця світу.

Недавня трагедія, яка сталася в нашому місті, змусила мене записати цю історію, доки не стерлася з пам’яті. Раптом згодиться комусь. Бо в тому-таки місці, яке було вказано мені наперед, серед білого дня – і це врятувало чимало життів – земля раптом стала просідати, перетворюючись на драглі. Будинки розчахувалися, а деякі з них сягнули вглиб, у твань. Потоки бруду заливали вулиці на кілька кварталів довкруж, спалахнули пожежі. На допомогу швидко прийшли військові на амфібіях та гвинтокрилах. Потерпілі, яких вони знімали з дахів та балконів, ридма-ридали у них на грудях, забуваючи радіти своєму порятунку.

У газетах повідомлялося, що причиною стихійного лиха стала підземна річечка, яка з невідомих причин змінила свою течію й наситила водою глинисті ґрунти.

Я все думаю: де був на той час мій випадковий знайомий чи зустрінемося ще колись?