Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

Не чекаючи на відповідь, вона пішла у відчинені ворота. Білий муслін робив її схожою на сторожовий корабель, що, гнаний вітром, біжить по хвилях. Я подивився на Джеймі. Той здвигнув плечима і кивнув. Зрештою, ми саме по це й приїхали, а якщо машиністу доведеться трохи довше почекати помічників, з якими він поставить Пердунчика на рейки, хай буде так.

— ЕЛЛЕН! — прогриміла жінка. На повній гучності її голос звучав так, наче вона говорила в електричний мегафон. — КЛЕММІ! БРІАННО! НЕСІТЬ ЇЖУ! НЕСІТЬ М’ЯСО, ХЛІБ ТА ЕЛЬ — СВІТЛИЙ, НЕ ТЕМНИЙ! НЕСІТЬ СТІЛ І СКАТЕРТИНУ НЕ ЗАБУДЬТЕ! ПЕРЕКАЖІТЬ ФОРТУНІ, ХАЙ ПРИЙДЕ ДО МЕНЕ, ЗАРАЗ ЖЕ! БІГОМ, БІГОМ, ПРИСКОРТЕСЯ!

Розпорядившись таким чином, жінка повернулася до нас. Поділ сукні вона обережно притримувала рукою, щоб не вимастити в солончаковій пилюці, що хмарками літала довкола чорних човнів, які вона носила на своїх величезних ногах.

— Леді-сей, ми вдячні вам за гостинність, але нам треба якомога…

— Поїсти, от що вам треба, — сказала вона. — Ми накриємо тут, при дорозі, щоб ніщо не заважало вашому травленню. Бо я знаю, які байки розказують про нас у Ґілеаді, еге ж, ми всі знаємо. Те саме чоловіки кажуть про будь-яку жінку, яка наважується жити сама. Це змушує їх сумніватися в цінності їхніх молотків.

— Ми не чули історій про…

Вона засміялася, і груди її захвилювалися, мов море.

— Дуже чемно з твого боку, юний збройнику, еге ж, і дуже хитро, але я вже давно не дитина. Ми вас не з’їмо. — В очах, чорних, як її черевики, загорівся пустотливий вогник. — Хоча, думаю, з вас би вийшла смачненька закуска — з одного чи з обох. Я Еверлін з Безтурботності. Настоятелька, волею Господа Бога і Людини Ісуса.

— Роланд з Ґілеаду, — представився я. — А це Джеймі, теж звідти.

Джеймі вклонився в сідлі.

Вона знову зробила нам реверанс, цього разу схиливши голову, і крила її шовкового каптура на мить зімкнулися на обличчі, мов завіса. Коли вона піднялася, у відчинені ворота прослизнула мініатюрна жіночка. Хоча цілком можливо, що вона була звичайного зросту, просто поряд з Еверлін виглядала крихітною. Її мантія була з грубої сірої бавовни, а не з білого мусліну. Руки, схрещені на пласких грудях, потопали глибоко в рукавах. Каптура вона не носила, проте нам було видно тільки половину її обличчя. Іншу приховував товстий шар пов’язки. Жінка присіла перед нами в реверансі й одразу ж заховалася у чималій тіні настоятельки.

— Підведи голову, Фортуно, і привітайся як слід з цими юними джентльменами.

Коли нарешті вона підняла погляд, я побачив, чому вона тримала голову похиленою. Пов’язка не повністю приховувала рану на носі. З правого боку добрячого шматка носа просто не було. На його місці лишилася тільки криваво-червона протока.

— Хайл, — прошепотіла вона. — Хай будуть довгими ваші дні на землі.

— А ваші вдвічі довшими, — відказав Джеймі. І з нещасного погляду, яким вона зиркнула на Джеймі своїм єдиним видющим оком, я зрозумів: вона дуже сподівається, що його побажання не справдиться.

— Розкажи їм, що сталося, — наказала Еверлін. — Усе, що пам’ятаєш, принаймні. Я знаю, що небагато.

— Це конче необхідно, матінко?

— Так, — сказала настоятелька. — Бо вони приїхали, щоб покласти цьому край.

У погляді, яким Фортуна глянула на нас, промайнув сумнів, та вона одразу ж перевела його на Еверлін.

— А хіба вони зможуть? Вони такі молоді.

Вона зрозуміла, що її слова прозвучали нечемно, і ту щоку, яка лишалася на видноті, залив рум’янець. Фортуна трохи похитнулася, і Еверлін обійняла її за плечі. Було дуже помітно, що вона зазнала тяжких поранень і до повного одужання було ще дуже далеко. Кров, що приливала до її обличчя, мала важливішу роботу в інших частинах тіла. Здебільшого під бандажем, думав я, але під широкою мантією важко було вгадати, де ще в неї рани.

— Може, до того, щоб голитися частіше, ніж раз на тиждень, їм ще цілий рік ждати, Форті, але вони стрільці. Якщо вони не зможуть навести лад у цьому проклятому містечку, то не зможе ніхто. До того ж, тобі це піде на користь. Жах — це хробак, якого треба викашляти, поки він не відклав яйця. А тепер розповідай.

І Фортуна розповіла. Поки тривала її розповідь, прийшли інші сестри Безтурботності — дві несли стола, інші — їжу та трунки, щоб його накрити. Їхній вигляд і запах свідчив, що то кращі наїдки, ніж ті, якими нас частували на Пердунчику, проте на той час, коли Фортуна закінчила свою коротку, сповнену жахіття історію, мені вже їсти перехотілося. Та й Джеймі, судячи з його вигляду, теж.


Це сталося два тижні й один день тому, у сутінках. Вона й інша сестра, Долорес, вийшли замкнути ворота і набрати води для вечірніх хатніх справ. Фортуна несла відро, і саме це врятувало їй життя. Коли Долорес узялася зачиняти ворота, потвора одним ударом їх розчахнула, ухопила жінку і довгими зубами відкусила їй голову. Фортуна сказала, що добре все бачила, бо в небі щойно зійшов повний Місяць-Торговець. Істота була вища за людину, з лускою замість шкіри і довгим хвостом, що тягнувся по землі. Голова в неї була пласка, жовті очі з вузькими зіницями горіли, мов вогнем. Рот більше нагадував пастку з багатьма зубами, кожен зуб був завдовжки з людську руку. З них ще крапала кров, коли почвара кинула Долорес смикатися на бруківці подвір’я і побігла на своїх коротких і товстих лапах до криниці, де стояла Фортуна.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар