Слава ЗСУ!

— Може, — похмуро повторив Тім.

— Тімоті, як на те Божа воля, вода буде.

«Наша вода тепер отруєна, — подумав Тім, — і то ніякі не боги зробили». Він розтулив було рота, щоб сказати це вголос, але вдова похитала головою.

— Вона спить. Я дала їй трав’яний напій, не дуже міцний, бо той дуже сильно вдарив її по голові, я б не наважилася дати їй щось міцне, але травичка подіяла. Я не була певна, проте вона допомогла.

Тім подивився на обличчя матері — страхітливо бліде, у цятках крові, що висохли на крихітному клаптику шкіри, не прикритому пов’язками вдови Смек, — і підвів погляд на свою вчительку.

— Вона ж прокинеться, правда?

— Як на те Божа воля, вода буде, — повторила вдова. Одначе примарні вуста під вуаллю розійшлися в подобі усмішки. — У цьому випадку, думаю, таки буде. Твоя мама сильна.

— Сей, можна мені з вами побалакати? Бо якщо я з кимсь не поговорю, то лусну.

— Авжеж. Вийдім на ґанок. Сьогодні я, з твого дозволу, побуду у вас. Ти не заперечуєш? А якщо ні, то чи поставиш Сонце у хлів?

— Еге ж, — кивнув Тім. Йому відлягло від серця, і він навіть спромігся всміхнутися. — Кажу спасибі!

Повітря стало ще теплішим. Сидячи в кріслі-гойдалці, яке так любив Великий Рос у літні вечори, вдова сказала:

— Таке відчуття, ніби це потепління перед старкбластом. Можеш вважати мене божевільною… не ти перший, не ти останній… але якось воно так.

— А що це таке, сей?

— Та не зважай, мабуть, це пусте… якщо, звісно, не побачиш сера Трокена, який танцюватиме в сяйві зірок чи дивитиметься на північ, здійнявши догори писок. У цих краях не було старкбластів, відколи я ще пішки під стіл ходила, а то багато-багато років тому. Але в нас є інші теми для розмови. Тебе ще щось турбує, крім того, що той звір зробив з твоєю матір’ю?

Тім зітхнув, не знаючи, з чого почати.

— Бачу, в тебе на шиї монетка. Здається, її носив твій батько. Може, з цього тобі й варто почати. Але є ще одна річ, яку нам потрібно обговорити. Я про те, щоб захистити твою маму. Я б відправила тебе до констебля Говарда, хоч уже й пізно, але в його будинку темно й віконниці зачинені. Я сама бачила дорогою сюди. Але це й не дивно. Усім відомо, що, коли в Лісове приїздить Збирач, Говард Таслі завжди знаходить привід заховатися. Я стара жінка, а ти мале дитя. Що ми зможемо вдіяти, якщо Берн Келз прийде закінчити те, що почав?

Тім, котрий більше не почувався дитям, сягнув рукою до пояса.

— Монетка мого батька — не єдине, що я нині надбав. — Він витяг сокиру Великого Роса і показав учительці. — Це також було татове, і якщо він насмілиться вернутися, я всаджу її йому в голову, бо там їй і місце.

Вдова Смек хотіла було запротестувати, та побачила вираз його очей і змінила думку.

— Розкажи мені свою історію, — попросила вона. — Тільки ні слова з неї не замовчуй.

Коли Тім закінчив свою розповідь (пам’ятаючи прохання вдови ні слова не випускати, він не оминув увагою слів матері про те, що чоловік зі срібною мискою чомусь не змінюється зовні), його стара вчителька якусь мить сиділа мовчки… хоча її вуаль моторошно тріпотіла на вечірньому вітерці, й складалося враження, що вдова кивала.

— А знаєш, вона правду каже, — мовила нарешті вдова Смек. — Той клятий вершник ні на день не постарів. І збір податків — не його робота. Я думаю, це його захоплення. Так, у нього їх чимало. Він має свої маленькі розваги. — Вона підняла пальці, кілька секунд пороздивлялася їх перед вуаллю і знову опустила руку на коліна.

— Вони не тремтять, — обережно зауважив Тім.

— Так, сьогодні не тремтять, і це добре, якщо я хочу пильнувати біля ліжка твоєї матері. А я на це налаштована. Ти, Тіме, зроби собі постіль за дверима. Буде незручно, та якщо твій вітчим повернеться і якщо ти хочеш його подужати, то заходити мусиш ззаду. Не зовсім, як Хоробрий Білл у казках, так?

Тім стиснув кулаки, та так міцно, що нігті врізалися в долоні.

— Так само той виродок вчинив з моїм батьком. Іншого він не заслуговує.

Вона взяла його за руку і ніжно розняла кулак.

— Все ’дно він, мабуть, не повернеться. А надто якщо думає, що вбив її. Крові було так багато, що він цілком може так думати.

— Виродок, — тихим здушеним голосом повторив Тім.

— Напевно, він зараз десь валяється п’яний. Завтра ти мусиш піти до Простака Пітера і Тугодума Ерні, бо тіло твого тата лежить на їхній ділянці. Покажи їм свою монетку і розкажи, як ти її знайшов у валізі у Келза. Поліція може зібрати загін, розшукати Келза і надійно замкнути його за ґратами. Знайти його буде неважко, а коли він проспиться, то стверджуватиме, що гадки не має, як міг таке скоїти. І це може бути правдою, бо в чоловіків, коли їм у горло потрапляє міцний напій, наче завіса перед очі опускається.