Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

Він помітив, що на півдні здіймається хмара куряви. У світлі призахідного сонця вона здавалася кривавим туманом. Тім знав, що то їхали жінки, які були в них удома. На своїх підводах і двоколках вони прямували в поховальну залу, з якої він сам щойно вийшов. Там вони обмиють тіло, що вже обмив був ручай, куди його вкинули. Умастять оліями. Вкладуть у праву руку небіжчика шмат березової кори, на якому буде нашкрябано імена його дружини й сина. Намалюють синю цятку в нього на лобі й накриють труну кришкою. А Пічка Стоукс короткими ударами свого молотка заб’є її цвяхами, і кожен удар буде жахливим у своїй остаточності.

Жінки висловлять Тіму свої співчуття з найліпшими в світі намірами, але Тім не хотів їх чути. Він не знав, чи зможе їх витримати і не зламатися. Він так втомився плакати. Пам’ятаючи про це, він зійшов з дороги й пішов по землі до маленького дзвінкого струмочка, знаного в народі під назвою Стейп-Брук, течія котрого могла доволі швидко привести його до потрібного місця: чистого джерела між хатою Росів і клунею.

Він повільно брів, немов у напівсні, й думав спочатку про Збирача, потім про ключ, який щось відмикав лише раз, потім про пукі, тоді про материні руки, що тягнулися на звук його голосу…

Так, заглиблений у свої думки, Тім мало не проминув предмет, який стирчав на стежці, що йшла вздовж струмка. То був сталевий стрижень з білим наконечником, схожим на слонову кістку. Він присів навпочіпки й подивився на нього широко розплющеними очима. Згадав, як запитував у Збирача, чи то, бува, не чарівна паличка, і почув загадкову відповідь: «На світ вона з’явилась як важіль перемикання передач “додж-дарта”».

Стрижень до половини застромили в тверду, мов цемент, землю (сила для цього знадобилася, певно, неабияка). Тім простягнув було руку, але завагався, а тоді сказав собі не бути дурнем: зрештою, то ж був не пукі, який міг паралізувати своїм укусом і з’їсти його живцем. Він витяг палицю і уважно її оглянув. Вона справді була сталева, зі сталі тонкої роботи, такого штибу, як уміли робити тільки Древні. Річ, безперечно, дуже цінна, та чи була вона справді магічною? Тіму вона здавалася такою самою, як будь-який металевий предмет, — холодною і мертвою.

«В умілих руках, — прошепотів голос Збирача, — будь-яка річ може стати магічною».

На іншому березі струмка лежала повалена гнила береза, і на ній Тім помітив жабку. Він націлив на неї наконечник зі слонової кістки й промовив єдині магічні слова, які знав: «Абба-ка-дабба». Він потай очікував, що жабка беркицьнеться мертва чи перекинеться на… ну, на щось та й перекинеться. Але дива не сталося: жабка не здохла і не перетворилася. Вона просто зістрибнула з колоди й зникла у високій зеленій траві на березі струмка. Проте жезл таки лишили для нього — Тім був у цьому переконаний. Збирач якось знав, що він ітиме цією дорогою. І коли йтиме.

Тім знову повернув на південь і побачив зблиск червоного світла. Щось сяяло між їхньою хатиною і клунею. Кілька секунд Тім не міг зрушити з місця, тільки стояв і дивився на той яскраво-червоний відблиск. А потім побіг. Збирач залишив йому ключ, Збирач залишив йому свою паличку, а коло джерела, з якого вони брали воду, він лишив свою срібну миску.

Ту, в якій він усе бачив.


Та тільки, як виявилося, то була не миска, а лиш пом’яте бляшане цебро. Плечі у Тіма поникли, й він побрів до клуні, щоб добре погодувати мулів перед тим, як іти в хату. Та раптом зупинився і обернувся.

Цебро, але не їхнє. Їхнє було меншим, з залізного дерева і з ручкою дерева блоссі. Тім повернувся до джерела й підняв цебро. Постукав наконечником Збирачевої палички по стінці, й воно так лунко задзвеніло, що Тім аж на крок відскочив. Жоден шмат бляхи не міг дати такого гучного звуку. Та й якщо подумати, ніяке старе бляшане відро не змогло б так гарно відбити призахідне сонце, як ця штукенція.

Ти справді думав, що я віддам свою срібну миску такому жовторотику, як ти, Тіме, сину Джека? Навіщо це мені, коли будь-яка річ може стати магічною? І до речі, про магію: чи ж я не віддав тобі свою паличку, від серця, можна сказати, відірвав?

Тім розумів, що голос Збирача звучить лише в його уяві, але він вірив, що чоловік у чорній мантії, якби стояв зараз перед ним, сказав би те саме.

А тоді в голові озвався інший голос. Від чобіт до маківки він зітканий з брехні, і його одкровення не приносять нічого, крім сліз.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар