Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

— Добре, — сказав Тім. — Я дивлюся. — І показав пальцями собі в очі. Всі тубільці засміялися і стали ліктями підштовхувати один одного, неначе він якось особливо вдало пожартував.

Стерничий натиснув на другу кнопку. Диск запищав, і спостерігачі схвально щось забурмотіли. Внизу під кнопками загорілося червоне світло. Стерничий став повільно ходити по колу, тримаючи металевий прилад поперед себе, наче жертвоприношення. Три чверті кола, і прилад знову запищав. Червоне світло змінилося на зелене. Стерничий показав зарослим пальцем у напрямку, куди вказував пристрій. Наскільки Тім міг судити за сонцем, що ховалося за деревами, там була північ. Стерничий глянув на Тіма, щоб збагнути, чи той зрозумів. Тіму здавалося, що так, але була одна заковика.

— Там вода. Плавати я вмію, але… — Він вишкірив зуби і клацнув ними, водночас показуючи на купину, де мало не став сніданком якоїсь лускатої потвори. На це всі зареготали, а найдужче надривав живота Стерничий. Йому довелось нахилитися й спертися на порослі мохом коліна, щоб не впасти.

«Так, — подумав Тім. — Дуже смішно, що мене ледь живцем не з’їли».

Коли агонія сміху минула і Стерничий знову зміг стояти рівно, він показав на хисткий човник.

— Ой, — сказав Тім. — А я про нього й забув.

А сам думав, що стрілець з нього дурненький.


Стерничий посадив Тіма на човен і зайняв своє звичне місце між щоглою з головою кабана, що вже почала розкладатися. Члени команди теж посіли свої місця. Їжу й воду передали на борт, маленький шкіряний футляр із компасом (якщо то був він) Тім поклав у полотняну торбу вдови. Чотиристволка відправилася на пояс біля лівого стегна, де зрівноважила сокиру на правому боці.

З човна на берег і назад полинули вигуки «хайл», а тоді підійшов Високий (якого Тім вважав Головним, хоча спілкування відбувалося переважно через Стерничого). Він став на березі й урочисто глянув на Тіма в човні. Тоді показав двома пальцями собі на очі. Дивись уважно.

— Бачу вас дуже добре. — І то була правда, хоча повіки в нього обважніли. Він уже не пам’ятав, коли востаннє спав. Минулої ночі точно ні.

Головний похитав головою і знову зробив жест «пальці в очі», тільки цього разу більш виразно. І десь у глибині свідомості (може, навіть у душі, тій крихітній осяйній окрушині ка) Тім почув шепіт. І йому вперше спало на думку, що ці болотяники могли розуміти не його слова.

— Пильнувати?

Головний кивнув, решта замурмотіли на знак згоди. Зараз на їхніх обличчях не було й сліду сміху чи веселощів. Навпаки, вони були печальні й навдивовижу схожі на дітей.

— Пильнувати за чим?

Головний опустився на долоні й коліна та знову почав розхитуватися. Та тільки цього разу замість гарчати він трохи подзявкав по-собачому. Час від часу зупинявся і повертав голову в бік півночі, туди, куди показував прилад, надимаючи вкриті зеленою кіркою ніздрі, немовби нюхав повітря. Врешті-решт він підвівся й запитально поглянув на Тіма.

— Ясно, — сказав Тім. Він не розумів, що йому хотів передати Головний (і чому всі були такі пригнічені), але мав намір усе запам’ятати. І якби побачив те, що Головний так старався йому показати, то розпізнав би. Якби побачив, то міг би це зрозуміти.

— Сей, ви чуєте мої думки?

Головний кивнув. Вони всі кивнули.

— Тоді ви знаєте, що я не стрілець. Я просто хотів бути трішечки відважнішим.

Головний похитав головою і всміхнувся, наче це не мало значення. Знову зробив жест «дивися уважно», поплескав руками по своєму тулубу, вкритому чиряками, й удавано сильно затрусився. Решта тубільців (навіть веслярі, що сиділи в човні) наслідували його приклад. Трохи потремтівши, Головний упав на землю (і та чвакнула під вагою його тіла). Решта повторили все за ним. Тім зачудовано роздивлявся цей смітник з тіл. Нарешті Головний підвівся. Зазирнув Тіму в очі. Той погляд запитував, чи зрозумів Тім цього разу, і Тім перелякано зрозумів, що це справді так.

— Хочете сказати…

Закінчити думку він не зміг, принаймні вголос. Надто вже вона була страшною.

(Хочете сказати, що ви всі загинете)

Серйозно (та, попри те, з легкою усмішкою) дивлячись Тіму у вічі, Головний повільно кивнув. І після цього Тім остаточно довів, що ніякий він не стрілець. Бо розплакався.


Стерничий довгою жердиною відштовхнувся від берега. Веслярі біля лівого борту розвернули човен, і коли він вийшов у відкриті води, Стерничий обома руками наказав їм веслувати. Тім всівся на кормі й відкрив кошик з їжею. Трошки поїв, бо шлунок ще не наситився, але тільки трошки, бо решта тіла від їжі відмовлялася. Коли він запропонував передати кошик по колу, веслярі заусміхались на знак подяки, але відмовилися. Поверхня води була гладенькою, спокійний ритм весел заколисував, і невдовзі у Тіма стали злипатися очі. Йому снилося, що мати трясе його і каже, що вже ранок і якщо він буде соньком, то батько сідлатиме мулів без нього.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар