Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

— Так, мамо. Але спершу я маю дещо забрати. Це річ, яку вона мені дала.

— Добре. Постарайся не дивитися на тих, що там лишилися, Тіме.

Він і не дивився. Але чотиристволку підняв і застромив за пояс…

Шкуряк (Частина 2)


— Вона сказала йому не дивитися на те, що лишилося всередині — тобто на труп його вітчима, — і він пообіцяв, що не буде. І не дивився, але чотиристволку підняв і застромив за пояс…

— Чотиристволку, яку дала йому вдова, — сказав малий Білл Стрітер. Він сидів, притулившись спиною до стіни камери під намальованою крейдою картою Дебарії й поклавши підборіддя на груди. Він весь час мовчав, і, правду кажучи, я думав, що хлопчик заснув і я розказую казку сам собі. Та, схоже, він усе-таки слухав. Надворі завивав самум — то вересне дико і нестямно, то вляжеться до тихого рівного скиглення.

— Еге ж, юний Білле. Він підняв рушницю, застромив її за пояс ліворуч і носив так наступні десять років свого життя. А відтак перейшов на більші — шестистволки. — Ото була й уся історія, і я закінчив її так, як моя мати закінчувала всі казки, які читала мені, коли я маленьким лежав у свої кімнаті у вежі. Сумно було чути ті слова від себе самого. — «Отак усе й було, давно-предавно, ще задовго до того, як народився дід твого діда».

Надворі вже почало сутеніти. Я думав, що делегація, яку ми відправили до підніжжя пагорбів, повернеться все-таки завтра — з сільчаниками, що вміли їздити верхи. Та втім, яке це мало значення? Бо в той час, коли я розповідав Юному Біллу історію Юного Тіма, в мене з’явилася одна неприємна думка. Якби я був шкуряком і якби до мене заявився шериф з купою помічників (не кажучи вже про юного стрільця з самого Ґілеаду) і вони всі запитали, чи вмію я вилазити на коня, триматися в сідлі та їздити, чи зізнався б я в цьому? Навряд. Ми з Джеймі мали б одразу це передбачити, але, звісно, ми ще були новачками в своєму ділі й не мислили як правоохоронці.

— Сей?

— Так, Білле.

— А Тім став справжнім стрільцем? Правда ж, став?

— Коли йому був двадцять один рік, через Лісове проїжджали троє чоловіків з револьверами великого калібру. Вони прямували в Таварес і сподівалися зібрати загін, але поїхати з ними погодився лише Тім. Його називали «стрільцем-шульгою», бо головною його рукою була ліва.

Тож він поїхав з ними і добре себе зарекомендував, бо був безстрашний і влучно стріляв. Його назвали тет-фа, тобто друг тету. Та настав той день, коли він став частиною ка-тету, одним з небагатьох, дуже небагатьох стрільців, що походили не з роду Ельдового. А втім, хтозна. Хіба не подейкували, що Артур мав багатьох синів од трьох дружин і незліченну кількість дітей, народжених з темного боку ковдри?

— Я не розумію, що це означає.

Цьому я міг тільки поспівчувати, бо ще два дні тому сам зеленого поняття не мав, що таке «довга лінійка».

— Не зважай. Спочатку його звали Шульга Рос, а тоді, після великої битви на озері Коун, стали кликати Тімом Хоробре Серце. Його мама, як розповідала моя мама, доживала свої останні дні в Ґілеаді як велика пані. Але все це…

— …зовсім інша історія, — закінчив за нього Білл. — Так мій тато завжди каже, коли я прошу ще. — Раптом обличчя в нього витяглося і кутики губ затремтіли, бо він згадав кривавий барак і кухаря, який загинув з фартухом на обличчі. — Завжди казав.

Я знову обійняв його за плечі, й цього разу мені вже було легше це зробити. Я твердо вирішив забрати його з собою до Ґілеаду, якщо Еверлін відмовиться прийняти його в Безтурботність… хоча навряд чи вона б відмовилась. Він був хорошим хлопчиком.

Надворі скиглив і завивав вітер. Я дослухався до джин-джену, але він мовчав. Напевно, десь вітром обірвало дроти.

— Сей, а довго Мерлін був тигром і сидів у клітці?

— Не знаю, але певен, що дуже довго.

— А що ж він їв?

Катберт неодмінно щось вигадав би на місці. А мене це запитання ввело у ступор.

— Якщо він гидив у дірку, то мав же щось і їсти, — резонно зауважив Білл. — Хто не їсть, той не гидить.

— Білл, чесно, я не знаю, що він їв.

— Може, він і тигром міг чаклувати, і вичакловував собі вечерю. З нічого.

— Так, напевно, це правда.

— А Тім дійшов до Вежі? Про це ж теж є оповідки, правда?

Та відповісти я не встиг — у в’язницю зайшов Стротер, товстий помічник шерифа зі стрічкою з гадючої шкіри на циліндрі. Побачивши, що я обіймаю хлопчика за плечі, він гиденько посміхнувся. Мені так і хотілося стерти ту посмішечку з його лиця (раз-два, і готово), та я забув про це, коли почув його слова.

— Їдуть вершники. Їх там, певно, цілий мойт. І вози з собою везуть, бо їх чути навіть крізь цей гадський вітер. Людям так кортить повитріщатися, що надвір повиходили, хоч і піском там сипле.

Попередня
-= 95 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар