Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Недалеко вже був той час, що ті одинадцять повітруль мали прийти додому на обід. Тоді вівчар накрив себе шапкою, щоб вони його не бачили.
Коли повітрулі прийшли додому на обід, то знюхали, що тут є прісна душа. А сестра їм каже:
— Хто би сюди прийшов? Хто може сюди зайти? То вам так здалося лише.
Пообідали повітрулі і пішли знову на полювання. Тоді вівчар зняв із себе шапку, узяв від жінки ту її хустину, що була в ковбиці, потім набрали, що їм було треба, поклали в бочки повно золота й срібла, бо сідло мало велику силу і могло нести, вона й своє плаття забрала, усе це прив\'язали до сідла, посідали разом із хлопцем на те сідло і прилетіли додому.
Тут вівчар попросив жінку накласти п печі вогонь і кинув ту хустину в піч. Хустина згоріла.
І повітруля вже вівчаря більше лишити не могла, бо хустини не було. Жили потім вони довго в щасті і в достатках, аж поки не померли.
