Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вогненні стовпи

Вдоволена усмішка діткнулася губів Василя, та вмить згасла, коли він розгорнув другий папірець.

«Василеві Андрусякові, — писалося в грипсі, — та Ліді Симотюк негайно з’явитися в штаб округу. Окружний провідник СБ Ворон».

…Ганна на хвильку залюбувалася Лідою, вбраною у військовий мундир, та враз схлипнула й витерла рукавом очі.

«А він лежав, як живий, в таких людей і смерть гідна», — проказала крізь сльози і тут же, ніби спам’ятавшись, що нині немає часу на жалі, стала допитуватись у дітей, що вони їдять, чи не голодують.

— Нам Пилип Гулейчук вділяє харчів, тето Анно; а він таки наш чоловік, хоч і скупендря… Василю, потім ти мені покажеш до вас дорогу, і я буду носити вам обіди, в мене тільки ви зосталися; вважайте, щоб вас не вислідили; та я досвітками… але цікаво, чого хоче від вас Потурай, я геть би осиротіла, якби ви кудись перемістилися, та й люди мають на тебе, Василю, велику надію, всі тільки й шепочуться: «Андрусяк та Андрусяк», і дехто й досі думає, що то Андрій мотлошить стребків; ми це робимо обидва з Андрієм, тето, я — його продовження; і як ти, Лідо, не збоялася в них стріляти? у ворога стріляти не страшно, вуйно Анно; ну досить уже, немає часу на балачки, покличте, тето, мерщій Попадючку; вже йду, вона трохи оклигала від горя, то проведе вас, проведе…

Зв’язкова Попадючка йшла попереду на відстані, пробираючись звіриними стежками крізь нетрі вбік Микуличина, за нею йшли слідом Ліда з Василем й сторожко пасли очима її постать; врешті провідниця зупинилася, а за хвилину вже верталася назад й мовчки показала рукою, куди йти.

Вартовий стрілець пропустив, Василь і Ліда вийшли на галявину, посередині якої росли пучком молоді смерічки; з–поза дерев вийшли два чоловіки, й Василь упізнав Ореста Потурая та Едварда Ґоттеґема.

«Слава Україні!»

«Героям слава…»

Потурай якусь мить проймав Василя пильним поглядом, ніби оцінював хлопця або ж збирався висловити йому своє невдоволення; з якої б то причини, міркував Василь, невже картатиме за мою виправу на космацьких стребків? Нарешті Ворон почав розмову.

…Тобі, Василю, ціни немає, а все ж твоя метода — опришківська, некоординована, й раніше чи пізніше ти спровокуєш собі самому загибель та й не тільки собі; тепер важко швидко зв’язатися з вищим командуванням, друже окружний провідник, але чи мали ми право відсиплятися в печері, коли над селом зависла загроза? я не звинувачую тебе, ти мужньо виконав свій обов’язок, і я міг би представити тебе до нагороди, та ще не настала пора для відзначень…

Едвард прислухався до розмови й розумів, що про головне ще не йшлося — чей не для гутірки викликав окружний провідник ройового Андрусяка; відчував це й Василь; Ворон сів на пеньок, давши знак прибулим, що і їм можна розслабитися; всі посідали на траву, й Василь почав скручувати з газетного паперу цигарку.

«Не будемо перекурювати, — сказав Потурай, — запах бакуна далеко чутно… То ось що, Василю: я добре пам’ятаю нашу розмову на празнешному обіді в Палійчучки, пригадую, що ти сказав стосовно рейду на Захід. Твоя мова була чесна, але тобі не слід забувати, що ти знаходишся у війську, а не у ватазі опришків…»

«Ви не маєте підстав закидати мені непослух, — вставив ображено Василь. — Я знаю — у війську дисципліна».

«Так… Дисципліна сильну людину зміцнює, а слабку ламає, тільки справжні мужі її витримують… Я кажу це для того, щоб ти зрозумів: рейд — не розвага і не втеча з поля бою, це така сама збройна боротьба, як і в краю, і не вгадаєш, де певніше можеш зберегти своє життя. У рейд ідуть найдисциплінованіші вояки, до яких я зачислюю й тебе… Бачу, Василю, твою міну на обличчі: не маєш доброї волі йти зі мною. Та я хочу, щоб ви з Лідою зрозуміли нинішню стратегію командування УПА: ми повинні зберегти сили, мусимо створити закордонні частини нашої армії, а для цього потрібні більш–менш освічені люди, які до того хоч трохи володіють чужою мовою — в цьому разі німецькою. Ви вчилися в гімназії і знаєте…»

«Ми не вміємо добре по–німецьки», — відказав Василь, спонурившись.

«Там довчитеся… За кордоном пройдете добрий військовий вишкіл, і на випадок війни…»

«А як того випадку не станеться, то партизани, які залишаться тут, мають загинути поодинці? Адже найкращі сили відійдуть на Захід».

«Я ще раз повторюю: рейд — не втеча, а далекоглядна стратегія, якої ти з причин своєї молодості зрозуміти не спроможний. — Мова Ворона ставала терпкою й категоричною. — Звертаюся до тебе, Лідо. Я твоєму батькові обіцяв опікуватися тобою. Ти повинна бути при мені».

«Дозвольте задати одне лише питання, друже провідник, — по–хлоп’ячому настовбурчився Василь. — Генерал Чупринка теж піде в рейд?»

Попередня
-= 177 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 19.04.2015

В кінці автор сам себе прокоментував. Хіба що залишається додати роман сподобався, хоч я іноді плутався в думках героїв і не розумів де реальність а де лише думки.


Додати коментар