Слава ЗСУ!

XVII

За день до того, як у міжрядді Фросининої картоплі знайшли вбитого Мироняка і людям став відомий зміст записки, знайденої у вуйковій пазусі, коли селом пронеслися не крики, не голосіння, а здавлені шепоти про незримих сексотів, яких віднині українські партизани будуть нещадно знищувати, і кожен селянин враз утратив певність за своє життя: хто ж бо і в який спосіб зможе довести свою невинність, якщо й Мироняк, котрого дотепер усі вважали за порядного ґазду, виявився донощиком, та й не знати ще, скільки в цьому правди, правду можна встановити тільки на публічному суді, а від скритовбивства не гарантований і праведник; коли Фросина, вчувши постріл, наглухо зариглювалася в хаті й не вийшла на поле навіть тоді, коли родина забирала на віз мертвого Мироняка й тихенько повезла на цвинтар, щоб за огорожею його закопати, — за день до цієї моторошної події, яка враз поглинула віру людей у партизанську справедливість і надію на своїх оборонців, до вчителя серед білого дня несподівано зайшов районовий провідник Буркут й, вибачившись перед панею Марією, попросив Шинкарука на розмову тет–а–тет.

Учитель запросив гостя до покою й насторожено вдивлявся в обличчя провідника, чекаючи його мови; Буркут, не завуальовуючи причин свого візиту, почав просто з моста: всім, мовляв, відомо, що в учителя є чимала бібліотека і книги в ній не всі такі, щоб могли большевикам подобатись; напевне, є в нього й багатотомна «Історія України–Руси» Михайла Грушевського — за таке видання недавно заарештовано дебеславського священика Бабинюка, то, зваживши на це, Районовий Провід ОУН пропонує панові вчителеві віддати деякі небезпечні книги, а зокрема «Історію» Грушевського для підпільної партизанської бібліотеки — нашим воякам вона б знадобилася як підручник для самоосвіти, а вчитель не мусив би боятися енкаведистських ревізій.

Такої розмови Шинкарук зовсім не сподівався, пропозиція есбіста здалась йому нісенітною, зовсім абсурдною, бо про які підпільні бібліотеки може нині йти мова, коли не сьогодні — то завтра розпочнуться бої між партизанами й енкаведистськими карателями, він розвів руками й, уникаючи гострого погляду Буркута, запевнив його, що творів Грушевського в нього немає й ніколи не було; Буркут недовірливо поглядав на вчителя, він переконував його, що закопані в землю книжки тліють і за якийсь час ніхто не матиме з них користі; вчитель врешті відмовився далі вести про це розмову: «Якщо не вірите, можете самі пошукати»; «Боже милий, таж ніхто не збирається робити у вас ревізію, йдеться про добру волю й патріотичний вчинок, проте пам’ятайте про можливий обшук, я недавно застерігав теж отця Бабинюка: він не погодився віддати нам «Історію», і ось бачите, що сталося — нема отця, а його книгами будуть користуватися совіти й матимуть матеріал для антиукраїнської писанини».

Буркут віддав учителеві честь, Шинкарук провів його на подвір’я і, мабуть, для того, щоб загладити прикре враження від шорсткої розмови, яка щойно відбулася, сказав, прощаючись з ним за руку:

«Гарна у вас сорочка, так приємно гармоніює з військовою уніформою…»

«О так, мені подарували її на Поліссі».

«Бачите, яку популярність має космацьке ужиткове мистецтво, що на сорочку завоєлівського узору можна розжитися аж у поліщуків».

«Ви чудово визнаєтеся в українській етнографії, пане вчителю», — сухо відказав Буркут і вийшов з подвір’я.

Розмова з районовим провідником залишила тривожний осад на душі Шинкарука, він розмірковував — що б мали означати відвідини Буркута: попередження, вивідування, чи справді він наївно вірить, що спокою Партизанської республіки ніщо не загрожує, і нинішня автономія запрутського краю існуватиме завжди.

Погані передчуття підсилилися убивством вуйка Мироняка — та невже партизани почали очищувати населення від колишніх комуністів, бо не міг Шинкарук ні на мить повірити, що старий займався донощицтвом, а якщо насправді почався тихий терор, то закінчиться він самовбивством: обух караючої сокири скоро чи пізно вдарить по лобі й карателя; нині народ ще шепочеться, а завтра заговорить вголос і розколеться на прихильників повстанців та на їх ворогів; хто робить цей розкол, навіщо він, кому вигідний, бо ж яку таку небезпеку для партизанського руху міг становити згрибілий дід?