Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вогнепал

• А ви б не могли дати йому іншу сорочку, - звернувся він до матері Юрка, - бо цю ми будемо вилучати.

VII

Міліційний УАЗик, що зупинився біля двору Юрка, швидко звернув на себе увагу і коли того виводили на вулицю там вже зібралось чимало народу.

• Юра-Юра… Що ж ти накоїв?!.

• Та як же ти міг?! Як тільки в тебе рука піднялась…

• А іншого впіймали?..

Сергій Васильович відчинив дверцята автомобіля кивком голови запрошуючи Юрка на заднє сидіння. В якомусь напівсвідомому стані, викликаному спекою, безсонною ніччю та усвідомленням скоєного, а також з руками, замкнутими за спиною кайданками, Юрко, намагаючись залізти до машини, дещо втратив рівновагу, заточився, але своєчасно був притриманий оперуповноваженим, що знаходився позаду.

• Дивись, він ще й п’яний!

• Стрілять таких!

• Сволочі…

В салоні, попри відчинені дверцята, було нестерпно жарко. Юрко, впираючись замкненими руками у спинку сидіння, дивився в підлогу і не піднімав голови. Він розрізняв людей за голосами, бо ж більшість з них знав з малечку. Але тепер вони стали далекими і чужими. Йому хотілось зникнути, розчинитись в цьому жагучому мареві, втекти звідси, нехай навіть так, в супроводі працівників міліції. Натомість, здавалось, ніхто нікуди не поспішав.

Спочатку дільничному довелось відтіснити юрбу від автомобіля, яка, мабуть як і сам Юрко, пасивно чекала невідомо на що. Потім на «Ланосі» до них під’їхав кремезний чоловік, який лише запитав в оперуповноваженого: «де він?», а потім з хвилину мовчки розглядав Юрка, після чого так само мовчки поїхав. Хвилин за десять він повернувся знову, супроводжуючи якогось ще більшого здорованя якому, вказуючи на Юрка, пояснював: «це – він».

Врешті, до Юрка підсів оперуповноважений, який виводив його з дому, ще двоє сіли попереду і автомобіль рушив вулицею до подвір’я Марії Прокопівни, де закінчувалось проведення огляду місця злочину. Юрко чи не вперше за цей час підняв голову і відразу стикнувся з поглядом сусіда дядька Сашка, що саме виходив з двору вбитої. Той збентежено та ніби цураючись знайомства з Юрком відвів очі в бік і швидко пройшов повз.

Юрко ніби вперше роздивлявся повір’я старої звертаючи увагу на найдрібніші деталі, яких він раніше не помічав, але думок не було взагалі. Він линув у вирі відчуття безвиході і приреченості. Коли до автомобіля підійшов Сергій Васильович і через відчинене вікно повідомив, що Сергія знайшли, що той в усьому зізнався і що йому, Юркові, не слід викаблучуватися, ще більше обтяжуючи свою провину, - ніякого бажання заперечувати свою причетність до скоєного чи вигадувати якісь виправдання вже не було.

Врешті на подвір’ї з’явилася висока молода жінка з шкіряною папкою, яка зовсім не пасувала її вбранню, та чоловік середнього віку з пошарпаною чорною валізою. Позаду за ними з недоречною усмішкою на вустах йшов молодик з якоюсь ломакою в руках. На відміну від жінки з літнім чоловіком, що попрямували до Ланоса, припаркованого поруч, він підійшов до дільничного і звернувся до нього, продовжуючи щиритися у посмішці:

• Васильович, що це за бардак ти тут розвів? Крадіжка… Вбивство з обтяжуючими… А тут дивись, що я знайшов у дровнику, - вогнепал!, - мовив він простягаючи принесене.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!