Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Все - як насправдi

I хоча Сергiй сумнiвався, та лейтенант Пчiлка таки побачив Дiму!

-- То як це сталося, що ви вiдправили дiвчину хтозна-куди, -звернувся до дiдка слiдчий, вiдразу приступивши до виконання свого службового обов'язку, -- а самi й забули, як її повернути?

-- Старiсть... -- тремтячим голосом прошепотiв Дiма, лячно позираючи на мiлiцейську форму. -- Склероз...

-- Не годиться так, громадянине Дiмо! -- похитав головою лейтенант i раптом прошепотiв дiдковi у самiсiньке вухо: -- А взагалi правильно зробили, нехай покрутиться трiшки... -- I вже голосно додав: -- Але ми її знайдемо, обов'язково!

Дiма вiдразу заспокоївся i вже зовсiм смiливо проказав:

-- Здається, я пам'ятаю, як дiстатися в Навпакинiю!

-- Кажiть! -- коротко кинув слiдчий дiловим тоном i видобув з лiвої бокової кишенi кiтеля авторучку й записник.

-- Зараз, щоб точно... -- наморщив лоба Дiма. -- Ага! Ось: переїхати мiсточок -- та й на той бережечок, потiм прямо до ставочка, вiд ставочка -- по лiсочку аж до самого кiнця: там i є країна ця!

Лейтенант Пчiлка видобув iз правої бокової кишенi атлас автомобiльних дорiг СРСР i щось вiдмiтив у ньому.

-- Все ясно! -- сказав вiн, коли Дiма скiнчив. -- "Мiсточок на той бережечок" -- це, звичайно, мiст метро через Днiпро, що веде на Русанiвку. Далi, "ставочок" -- це в радгоспi "Броварський", де карасiв розводять. I останнє -- "лiсочок": це лiс коло Броварiв!.. Отже -- в дорогу!

Лейтенант iз хлопцями рушили до виходу, але Дiма зупинив їх:

-- А я? А мене? Я теж хочу з вами: може, я дещо забув, а дорогою пригадаю?

-- В цьому щось є! -- погодився лейтенант Пчiлка. -- Ходiмте!

I вони вчотирьох -- слiдчий, Дiма, Олег i Сергiй -- вийшли з будинку, сiли в машину, i тiльки-но гуркнув мотор, як просто пiд колеса, невiдомо звiдки, стрибнув маленький пухнастий цуцик.

-- Геть з дороги! -- владно гримнув лейтенант, але цуцик замiсть того, щоб утекти, вскочив у машину через вiдкрите вiкно.

Слiдчий Пчiлка, вражений таким зухвальством, хотiв викинути неслуха, та Сергiй закричав:

-- Це Бурчик, Вiтчин песик! Нехай з нами їде, поможе хазяйку шукати.

-- Непогана думка, -- погодився слiдчий, -- нехай лишається. Вперед!

Машина гарикнула, голосно чхнула й помчала на розшуки Птурської...

10

Птурська штовхнула дверi з написом 3-Б -- й остовпiла на порозi!

В класi стояв жахливий гамiр, але нiкого не було видно. Та ось iз-пiд першої парти вигулькнула скуйовджена голова якогось хлопчика, i вiн заверещав:

-- Нове-е-енька-а!

I в ту ж мить, наче гриби пiсля дощу, з-попiд парт почали вистромлюватись голови.

-- Новенька? -- спитала вчителька, яка сидiла на пiдвiконнi.

-- Еге ж, -- кивнула Вiтка.

-- Лiзь пiд четверту парту в середньому ряду, й продовжимо наш урок, -- наказала вчителька i знов вiдвернулася до вiкна, щось мугикаючи собi пiд нiс.

А Вiтка, якiй сподобався цей незвичайний урок, весело застрибала до своєї парти й хутко заповзла пiд неї.

Її сусiдом виявився товстий здоровань. Вiн щось жував i водночас гамселив чималим кулаком по лавi, не звертаючи на Птурську нiякої уваги. Це трохи образило її, i вона лiктем стусонула пузаня.

-- Гей, ти! Давай знайомитись!

Хлопець скоса глянув на Вiтку, кивнув, не перестаючи жувати, витяг зi свого портфеля пiвметрову лiнiйку, розмахнувся -- i з усiєї сили ляснув Птурську по лобi.

-- Вова Бабинець, -- сказав вiн ошелешенiй Вiтцi, яка обома руками трималася за лоба й вiдчувала, як у неї пiд пальцями росте величезна ?уля.

Звiдки ж було їй знати, що в навпакинських школах така звичка знайомитися: замiсть того, щоб потиснути руку, в Навпакинiї правила хорошої поведiнки вимагають якомога дужче вдарити, штурхонути чи тицьнути нового знайомого. Всього цього Птурська, звiсно, не знала, тож страшенно образилась на пузаня й заволала на весь клас:

-- Рятуйте! Вбивають!

Але нiхто, навiть учителька, не звернув уваги на її вереск. Адже, як ви пам'ятаєте, на уроках i треба було галасувати, штовхатися, битися й гоготiти... Поверещавши даремно ще трохи, Вiтка замовкла.

-- Ага! -- тої ж митi пiдскочила до неї вчителька. -- Хулiганиш? Марш до директора!

Цього тiльки й треба було Вiтцi! Вона згадала, що для покарання в навпакинських школах змушують їсти морозиво, кулею вилетiла за дверi й помчала в директорський кабiнет.

-- Мене вигнали з класу! -- гордо й радiсно повiдомила Птурська Полiкарповi Полiкарповичу. -- Давайте морозиво!

Директор чомусь сумно глянув на Птурську й мовчки повiв її в сусiдню кiмнату. Там вiн вiдчинив холодильник i поставив перед дiвчинкою лiтрову банку з морозивом:

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!