Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Все - як насправдi

-- Їж!

-- А ложка? -- спитала Вiтка.

-- Яка ще ложка?! У нас руками їдять!

-- А де їх можна помити? -- не дуже здивувалася Вiтка, бо вдома не раз їла сама руками.

-- Ану, покажи? -- директор глянув на її бруднющi руки, -- пiд партою пiдлогу не мили, мабуть, рiк, -- i зареготав: -- Помити! Ну й вигадниця! Такими саме їсти! -- I вiн показав Птурськiй на табличку, що висiла над холодильником.

Там був намальований брудний хлопчисько, а внизу великими лiтерами написано:

НЕ МИЙТЕ РУК ПЕРЕД ВЖИВАННЯМ ЇЖI!

-- Зрозумiла? -- спитав директор в ошелешеної Вiтки.

-- Зрозумiла...

-- Тодi -- їж!

-- Не хочу!-- аж здригнулася вiд огиди Вiтка.

-- Що-о?! -- розсердився раптом директор. -- Ану, їж негайно!

Вiтка так налякалася, що обома руками почала запихати морозиво в рот... Але, ковтнувши, зойкнула i ледь не впустила банку: морозиво виявилось не лише солоним, а й гарячим, як окрiп. Вона враз пригадала навпакинський шоколад i пожалкувала, що поспiшила накинутись на морозиво.

-- Не можу!.. -- благальне глянула вона на директора.

-- Мусиш!

I директор так блиснув очима, що Птурська знов схопилася за банку.

-- Все... -- нарештi хрипко просичала вона, ковтаючи останнiй шматок i вiдчуваючи, ще в неї наскрiзь просолилися i язик, i живiт.

-- Тепер -- на уроки! -- наказав директор i повернувся у свiй кабiнет.

Вiтка, весь час спльовуючи, посунула до класу. Тепер вона вирiшила галасувати без угаву: досить з неї того клятого морозива! Але язик у неї так розпух, що ледь ворушився в ротi. Тодi вона руками й ногами почала грюкати по партi й по пiдлозi i до кiнця урокiв так вибилась iз сил, що ледь виповзла з-пiд парти, коли пролунав останнiй дзвоник.

-- Снiдати! Снiдати! -- заверещали її новi однокласники, хоч за вiкнами вже спускалася нiч, i щодуху помчали до їдальнi.

На цей раз Птурська, хоч i зголоднiла вкрай, вирiшила бiльше нiчого не їсти в цiй ненормальнiй країнi.

"Краще голодною бути!" -- подумала вона й пiшла до спальнi.

Але у спальнi не було жодного лiжка: сама гола пiдлога, а замiсть подушок черговий видавав кожному учневi грубезну дубову колоду...

"Збожеволiти можна! -- жахнулася Птурська. -- Треба до завтра якось перетерпiти. А завтра, казав директор, почнуться аж шiсть вихiдних. Ото вже погуляю!"

Вiтка забилася в якийсь темний закапелок пiд сходами, скулилась на купi ганчiр'я, що валялося там, i заснула.

Тiльки-но першi променi сонця зазирнули до вiкон школи, Птурська прокинулась. Язик усе ще був солоний, ?улю на лобi не можна було торкнути, але Вiтка почувала себе досить бадьорою.

Сподiваючись на шестиденний вiдпочинок, вона вибралася зi своєї схованки в коридор i пiшла до виходу. Але на дверях її перепинили двоє хлопцiв iз чорними пов'язками на руках -- напевне, черговi.

-- Ти куди зiбралася? -- єхидно поцiкавився старший.

-- Як -- куди? -- здивувалася Птурська. -- Гуляти! Вiдсьогоднi ж -- вихiднi.

-- О-хо-хо! -- зареготали черговi. -- Ой, держiть, бо луснемо зо смiху!

-- Ач, яка спритна! -- нарештi вгамувався старший. -- Гуляти, щоб ти знала, можна тiльки у днi урокiв, а у вихiднi треба сидiти в школi.

-- Новенька, мабуть! -- презирливо хмикнув молодший. Вони пiдхопили Вiтку пiд руки i, хоч як вона опиралася, потягли до директорського кабiнету.

-- Ось, -- мовив старший Полiкарповi Полiкарповичу, вказуючи на Птурську, -- гуляти надумала: вихiднi, бачте!

Директор теж розреготався, а тодi наказав черговим:

-- Посадiть її в комiрчину зi старими партами та не забудьте замкнути, а то ще втече з незвички.

За хвилину Вiтка вже сидiла в тiснiй комiрчинi, захаращенiй уламками парт i якимось iншим непотребом. З жахом позирала вона на вологi бруднi стiни, де виплiтали мудре павутиння здоровецькi бридкi павуки.

Майже пiд стелею було невеличке незасклене вiконечко, а в ньому даленiв голубий шматочок дзвiнкого травневого неба.

I зробилося Птурськiй так боляче й гiрко на душi, що вона заплакала. Вона пригадала своїх однокласникiв, тата й маму, песика Бурчика. Потiм згадала, як дошкуляла Сергiєвi, як знущалася з батькiв... Схлипуючи й розмазуючи по брудних щоках сльози, Вiтка дала собi слово бiльше нiколи в життi не завдавати нiкому прикрощiв, -- аби тiльки вибратись iз цiєї страшнючої Навпакинiї!

Вона пiдхопилася на рiвнi ноги й вирiшила спробувати вилiзти крiзь вiконечко. Але дiстатися до нього було не так i просто. Вiтка побудувала з уламкiв парт пiрамiду й почала дертися на неї. Та пiрамiда раптом захиталася -- i зi страшним гуркотом розвалилась!

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!