Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Все - як насправдi

-- Уже встав, сонько? -- зазирнула до кiмнати Сергiєва бабуся. -Швидко вмивайся та зганяй у магазин по масло: через пiвгодини буде пирiг iз яблуками.

Цей пирiг -- улюблена страва Сергiя. Тож довго чекати себе вiн не примусив: нашвидкуруч умився й вискочив надвiр, навiть не замикаючи за собою дверi. Та й нащо їх замикати, коли живуть вони з бабусею на першому поверсi, а магазин -- у їхньому ж будинку!

Десь хвилин за три Сергiй уже повернувся назад i виклав на стiл перед бабусею пачку вершкового масла.

-- Тепер марш iз кухнi, не заважай! -- скомандувала бабуся, качаючи тiсто, яке поставила ще звечора. -- Буде готовий -- гукну.

Сергiй чудово знав: коли бабуся порається з пирогом -- краще їй не потрапляти пiд руку. Вiн покiрно пiшов у свою кiмнату, сiв за письмовий стiл i заглибився в книжку.

Щойно вiн дочитав сьому сторiнку, як iз кухнi потягло такими смачними й солодкими пахощами, що Сергiй аж засовався в крiслi, i в носi йому залоскотало.

-- А-аа-пчхи! -- пролунало раптом у кiмнатi. -- Апчхи-и!

Вiд несподiванки Сергiй пiдскочив i злякано витрiщився на своє лiжко.

Та й ви б, напевне, перелякалися, коли б таке трапилося з вами. Скажете -- нi? Чого, так би мовити, лякатися: чхнув собi хлопець -- i все! От i помилилися! Так-то воно так, але ж рiч у тiм, що чхнув якраз не Сергiй i навiть не бабуся. Чхнув хтось зовсiм-зовсiм iнший!

2

-- Ач, як пирiжечка закортiло! -- почувся iз кухнi бабусин смiх. -- Аж розiчхався! Ну, нiчого, потерпи ще хвилинки три.

Сергiй хотiв щось сказати, пояснити, що чхав зовсiм не вiн, але язик наче прилип до пiднебiння i навiть не ворухнувся. А отой, хто чхав, iще трiшки пововтузився пiд Сергiєвим лiжком i затих.

"А може, менi почулося? -- подумав Сергiй, i вiд цiєї думки йому трохи полегшало. -- Таки справдi, мабуть, почулося. Хто ж там може бути? Зрозумiло -- нiкого! Ану, погляну!"

Вiн уже зовсiм бадьоро й смiливо пiдiйшов до лiжка, став навколiшки й зазирнув пiд нього.

Вiд того, що Сергiй побачив, у нього перехопило подих.

Там, пiд його лiжком, обхопивши руками колiна й пiдтягши їх до пiдборiддя, сидiв малесенький дiдок. Довга сива борода його лежала на пiдлозi, а маленькi зеленавi оченята кольору океанської хвилi -- як на фото з мамою й татом! -- дивилися просто на Сергiя!

-- Чого витрiщився! -- буркнув раптом дiдок хрипким голосочком. -Нема щоб сказати: "Будьте здоровi", як усi вихованi дiти кажуть, так вiн собi мовчить, ще й очi витрiщає! Фе, який нечема!

-- Пробачте! -- оговтався нарештi Сергiй, i йому зробилося соромно. -- То я так... з незвички... Будьте здоровi!

-- Ну от, iнша рiч, -- усмiхнувся дiдок. -- Спасибi тобi, хлопчику!

-- А... хто ви? -- наважився спитати Сергiй.

-- Дiма!

-- Який Дiма?

-- "Який, який"! -- передражнив дiдок. -- Просто Дiма -- i все!

-- Але ж _хто_ ви?

-- Я, по-моєму, сказав цiлком зрозумiло: _звичайний_ _Дiма_!

-- Ага, ясно: ваше iм'я -- Дiма. А як вас по-батьковi?

-- От причепився! -- вибухнув раптом дiдок. -- Скiльки ж тобi можна пояснювати: я -- Дiма, затям собi: Дi-ма. Вiд слова "дiм", будинок тобто, бо всi Дiми, мої родичi, живуть у домах.

-- Так ви домовик! -- ошелешено вигукнув Сергiй.

-- Ну й телепень! -- уже зовсiм роздратовано кинув дiдок. -- Ти що -- двiєчник? Звичайних речей не розумiєш? I чого тебе в школi вчать! Ач, вигадав таке -- "домовик"! Так-от, щоб ти знав: нiяких домовикiв на свiтi не було, нема та бути не може! А я -- просто Дiма. Зрозумiв нарештi?

-- Зрозумiв... -- вiдказав тихо Сергiй, хоча, по правдi, нiчого вiн поки що не второпав. -- А як ви сюди потрапили?

-- Iшов собi повз ваш будинок, бачу -- дверi прочиненi, i так iз них теплом i затишком тягне, що не втримався -- заскочив, -- охоче почав розповiдати Дiма, вже заспокоюючись. -- Я страшенно люблю, коли тепло. А оце ще нежить клятий пiдхопив, от i подумав: ану, заскочу вiдiгрiюся трiшки, а згодом далi почимчикую.

-- А куди ж ви йдете?

-- I все тобi знати треба! -- удав дiдок, нiби сердиться на Сергiя за його розпитування. -- У Бровари йду, до свого двоюрiдного брата.

-- Так вам iще йти та йти! -- вигукнув Сергiй. -- А чого ви автобусом не поїдете?

-- По-перше, грошей нема, -- вiдказав Дiма, -- а по-друге, щоб такi, як ти, не чiплялися зi своїми безглуздими питаннями: хто ви, куди ви, чого ви!.. I без них життя важке. -- I дiдок жалiбно заохкав.

-- А чому воно у вас важке? -- знов поцiкавився Сергiй.

-- А тому, що я, Дiма, лишився вчора без домiвки.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!