Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Все - як насправдi

-- Як -- без домiвки?!

-- Зламали мою домiвочку, ой, зламали! -- забiдкався, затужив Дiма. -- Жив собi тихесенько, мабуть, рокiв сто. А вчора мої хазяї переїхали на нову квартиру -- i настав кiнець моєму щастю!

-- Ну то й що? -- здивувався Сергiй. -- Вони поїхали -- i нехай, а ви б i далi там жили.

-- Пожив би ти! -- перебив його дiдок. -- Коли вони поїхали, вiдразу приперся бульдозер i -- ррраз! -- одним духом зламав мiй будиночок. Добре, хоч почув його та вискочити встиг, а то б отам, пiд уламками, й зостався! Довелося ночувати просто неба, а в моєму вiцi, сам розумiєш, воно не дуже... Поспав на травичцi -- i, будь ласка, нежить!

Розповiдаючи про себе, Дiма весь час шморгав носом.

Сергiй таки справдi переконався, що дiдок застуджений.

-- Ось, вiзьмiть! -- простяг вiн Дiмi свого носовичка. -- Так легше буде.

-- Дякую, -- зрадiв Дiма, приймаючи подарунок, -- виручив дiда, а то ж незручно шморгати, некультурно! -- I вiн ретельно витер свого розпухлого носа.

-- То, може, ви залишитеся в нас? -- нерiшуче запитав Сергiй. -Поки одужаєте.

-- Та я б не проти, але ж батьки...

-- Ой, лишайтеся! -- перервав його радiсно Сергiй. -- Ми живемо тiльки з бабусею, батьки за кордоном. А бабуся в мене -- клас! Вона неодмiнно дозволить!

-- Хе, дозволить! -- усмiхнувся Дiма. -- Та вона й не знатиме, що я тут!

-- Як -- не знатиме? -- здивувався Сергiй. -- Але ж я повинен їй сказати.

-- А вона тобi не повiрить!

-- Повiрить, неодмiнно повiрить!

-- А от i нi!

-- Та чому ви так думаєте? -- не розумiв Сергiй дiдка.

-- А тому, -- вiдказав Дiма, -- що вона мене не побачить!

-- Чому ж не побачить, ви ж не будете весь час пiд лiжком сидiти?

-- Звичайно, не буду, велика радiсть! -- пхикнув Дiма. -- А не побачить тому, що не зможе. Щоб ти знав: мене бачать лише тi, хто любить казки, отак. А хто казок не любить, хто завжди сумнiвається, що на свiтi бувають усякi дива, той мене нiзащо не побачить! -- I дiдок задоволене розреготався.

3

-- Пирiжечок -- на столi, чекає iменинника! -- весело мовила бабуся, увiходячи до кiмнати. -- А ти що, до виступу готуєшся?

-- До якого виступу? -- не зрозумiв Сергiй.

-- Роль якусь учиш?

-- Та яка роль, бабусю, щось я тебе не розумiю?

-- А чого ж ти сам iз собою балакаєш?

-- А!.. -- нарештi дiйшло до Сергiя. -- То я так... вiршi повторював... Бабусю, -- раптом наважився вiн, -- чуєш, бабусю! Зазирни, будь ласка, пiд лiжко!

-- Ти що? -- широко розкрила вона очi. -- Ото я, старезна бабусенцiя, та й пiд лiжко полiзу?! Чого я там не бачила -- шкарпеток твоїх старих, чи що?

-- Бабусю, я тебе дуже прошу, -- наполягав Сергiй. -- Це для мене страшенно важливо! Врештi-решт я ж iменинник сьогоднi... -- додав вiн, помiтивши, що бабуся завагалася.

-- Ну, коли так, -- посмiхнулась вона -- то вже зазирну!

Бабуся, притримуючи спiдницю й фартух, опустилася важкувато на пiдлогу i, крекчучи та ойкаючи, заглянула пiд Сергiєве лiжко.

-- Ти бач! -- радiсно здивувалась вона. -- Дiма!..

А Сергiй здивувався ще бiльше: бабуся _бачила_ дiдка!

Вона пiдвелася, поправила фартух i мовила:

-- А ти, виявляється, не дуже гостинний господар: такого гостя пiд лiжком тримаєш! Ану запрошуй до столу -- на чай з пирогом!..

-- Спасибi, я вже й сам вилiзу! -- I Дiма, посапуючи та шморгаючи носом, почав вибиратися з-пiд лiжка.

Тепер Сергiй розгледiв його як слiд.

На зрiст Дiма був зовсiм невеличкий -- Сергiєвi до пояса, а от борода в нього сягала пiдлоги. Одягнений Дiма був у товстий сiрий светр, голубi джинси з блискучими мiдними заклепками, а на ногах у нього кумедно задирали носи звичайнiсiнькi кеди, -- щоправда, розмiри на чотири бiльшi, нiж треба.

-- Ось i я! -- мовив Дiма, обтрушуючи пилюку, якої немало було пiд лiжком. Сергiй побачив це тiльки зараз i вирiшив завтра ж прибрати.

Дiма обтрусився, обсмикнув светр, чхнув -- чи то вiд нежитi, чи вiд пилюки -- i старанно заправив кiнчик бороди у задню кишеню джинсiв.

-- Здрастуйте, хазяєчко! -- бадьоро звернувся вiн до бабусi, коли нарештi впорядкував свiй туалет i хвацько закинув назад довгу сиву чуприну, що спадала йому на плечi.

-- Здрастуйте, здрастуйте, Дiмочко! -- привiтно вiдгукнулася бабуся. -- Надовго до нас?

-- Та як сказати, -- розважливо проказав Дiма. -- Коли не женете, то на пару деньочкiв зостався б. -- I вiн несмiливо кахикнув у долоню.

-- Та лишайтеся, скiльки хочете! Мiсця вистачить. Я така рада, що ви до Сергiйка завiтали, а то вже було думала -- обминете.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!