Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Все - як насправдi

-- А чому це ти так думала?! -- обурився Сергiй. -- Гадаєш, я гiрший за iнших?

-- Ну, вже наприндився, -- посмiхнулась лагiдно бабуся. -- Думала, то й думала. Що було -- того нема... А коли по щиростi, то трiшки боялася: а як обмине тебе Дiма?

-- Мiж iншим, -- поцiкавився Сергiй, -- звiдки ти знаєш, що його Дiмою звуть?

-- Як -- звiдки? -- здивувалась бабуся. -- Та про нього майже всi дiти знають! Вiн до них хоч раз у життi, а приходить. Звичайно, коли вони люблять казки... -- Тут бабуся мрiйливо звела очi вгору, зiтхнула й додала: -- I до мене вiн теж колись приходив, як малою була.

-- Чому ж ти менi досi не говорила нiчого? -- образився Сергiй.

-- Чекала, чи прийде вiн до тебе.

-- Значить, перевiряла?

-- Виходить, так... -- сказала трохи винувато бабуся i враз перевела розмову: -- Ну от, ми стоїмо тут, базiкаємо, а гiсть, мабуть, голодний! -- I вже до Дiми: -- Прошу до столу!

Дiма, як помiтив Сергiй, спершу трохи нiяковiв. Та вiн подолав соромливiсть i швиденько прочапав на кухню, зручно вмостився на стiльчику поближче до плити -- мабуть, i досi ще не вiдiгрiвся пiсля своєї ночiвлi -- i заходився смакувати пирогом iз яблуками та чаєм.

Видно, вiн таки здорово зголоднiв, бiдолаха! За якихось хвилин сiм дiдок ум'яв п'ять чималих куснiв пирога та висьорбав чотири чашки гарячого, пахучого чаю. Сергiй тiльки зиркав на нього й дивувався: i куди воно в нього все влазить. А бабуся пiдкладала Дiмi шматок за шматком i пiдливала свiжого чаю.

Нарештi Дiма задоволено хукнув, перевернув догори денцем порожню чашку, вибрав iз бороди крихти й, укинувши їх до рота, мовив:

-- От спасибi, нагодували! Не пирiжечок, а смакота!

-- Рада, що сподобався, -- зашарiлась бабуся. -- То, може, ще шматочок?

-- Е, нi, -- пiдняв ручку Дiма, -- досить, а то лусну!

-- Ну, дивiться, як хочете, -- вiдказала бабуся й заходилась прибирати зi столу.

-- Можна спитати? -- нерiшуче звернувся до Дiми Сергiй.

-- Питай, чого там! -- поблажливо кинув Дiма, щось муркочучи стиха пiд нiс.

-- От скажiть, чому ви не боїтеся людей?

-- А чого ж їх боятися? -- пхикнув дiдок. -- Я ж казав тобi: хто не вiрить у казки, той мене не бачить. А той, хто вiрить, -- поганою людиною бути не може! Тож i кривди вiд нього я нiякої не зазнаю! Зрозумiло?

-- Зрозумiло! -- радiсно вiдгукнувся Сергiй, бо йому зробилося страшенно приємно, що вони з бабусею таки непоганi люди.

Бабуся кiнчила прибирати зi столу й мити посуд i запитала у Дiми:

-- А що це ви дихаєте так важко?

-- Нежить у мене, -- пояснив Дiма. -- Застудився.

-- Ну, нежить -- то дрiбницi! -- кинула бабуся. -- Я ваш нежить цибулькою за один день вижену!

Сергiй, почувши про цибульку, аж пересмикнувся, бо пригадав, як бабуся лiкувала його: натре цибулi, вичавить iз неї сiк, а тодi -- в носа, пiпеткою! Що в таких випадках буває -- не менi вам пояснювати! Очi лiзуть на лоба, в носi й горлi пече, нiби там хтось вогнище розпалив, голова гуде, мов дзвiн, а сльози -- хочеш чи нi -- б'ють фонтаном. I взагалi -- хочеться дертися на стелю або й вище! Зате нежитi через день як i не було!

Сергiй згадав це, i йому стало трохи боязко за Дiму: вiн такий невеличкий, старенький, ще не витримає!

Але його сумнiви розiгнав сам Дiма.

-- Цибулька -- це прекрасно! -- потер вiн задоволено руки. -- Над усi лiки я поважаю саме цибульку!

-- От я вам перед сном i закапаю, -- зрадiла бабуся. -- А тепер iдiть до Сергiйка, в його кiмнату, влаштовуйтесь. А холодно буде, скажiть -- я електрокамiн поставлю.

-- Дякую, хазяєчко, за турботу, -- уклонився шляхетно Дiма. -Бачу, ви просто клас, як каже ваш онук!

-- Ще й який! -- вигукнув Сергiй. -- Моя бабуся -- найкраща в свiтi!

-- Ну от, iще захвалите! -- бабуся почервонiла, наче дiвчинка. -Добре, ви тут поселяйтесь, а я на базар злiтаю! -- I вона подалася з кухнi.

4

-- Таки й справдi в тебе не бабуся, а вищий клас! -- мовив Дiма, вмощуючись у глибокому зручному крiслi. -- А пироги ж пече! -- I вiд згадки про смачний пирiг аж прицмокнув язиком. -- А що це вона сказала -- "злiтаю на базар"? -- поцiкавився трохи згодом Дiма. -- У неї що, лiтак є?

-- Який там лiтак! -- засмiявся Сергiй. -- Вона в мене сама як лiтак. Ми з батьками навiть називаємо її "летюча бабуся".

-- Так вона вмiє лiтати?! -- пiдхопився у крiслi Дiма.

-- Звичайно, нi! -- Питання Дiми знову розсмiшило Сергiя. -Просто вона в нас дуже прудка, i найулюбленiше її слово -- "лiтати". Ходити поволi, як iншi бабусi, вона не може. Ми тiльки й чуємо вiд неї: "злiтаю в магазин", "полечу на базар", "лечу до сусiдiв"! I мчить собi так хутко, що й лiтаки, мабуть, переганяє.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!