Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Все - як насправдi

-- Як устанеш о п'ятiй -- можна! -- поблажливо згодився Дiма.

-- Ура! -- зрадiв Олег. -- Обов'язково встану! Я тата попрошу -вiн розбудить.

-- Їсти ще не схотiлося? -- зазирнула до кiмнати весела бабуся. -Обiд, мiж iншим, уже готовий! Так що вперед! Та й курточка твоя, онучку, -- знов як новенька!

Бабуся хотiла ще щось проказати, та тут знову хтось подзвонив. "Невже Вiтка? -- скривився Сергiй. -- Невже ця нахаба пiсля всього насмiлиться припертися?!"

На превеликий жаль, Сергiй не помилився: на порозi стояла Птурська власною персоною i єхидно шкiрила зуби.

-- Здрасть, iменинничку! -- солодким голосочком проспiвала вона, нiби годину тому хтось iнший, а не третьокласниця Птурська пожбурила з четвертого поверху пакет кефiру в Сергiя. -- З днем народження, вiдмiнничок майбутнiй! А от i подарунок.

I Вiтка простягла отетерiлому Сергiю якусь поiржавiлу залiзяку.

-- Що це? -- здивувався Кудлик.

-- А хто його зна! -- хихикнула Вiтка. -- Я у дворi знайшла. А ти бери, як дають. Головне -- увага, а не подарунок, нечемо!

Сергiй неохоче взяв iз рук Вiтки "подарунок" i запросив її до кiмнати. Вiн, як ви знаєте, був дуже вихованим хлопчиком i не мiг лишити гостя на порозi, ким би той не був!

-- О, дружечок-пирiжечок уже тут! -- пирснула Вiтка на Олега, заходячи в кiмнату. -- Моє вiтаннячко!..

Птурська клацнула пальцями перед Олеговим носом i гордо посунула до крiсла, де мовчки сидiв Дiма. Як ви вже, напевне, здогадалися, Вiтка його не бачила!

Вона хотiла вже гепнутись у крiсло, та Олег одним стрибком пiдскочив до неї i вiдштовхнув геть.

-- Не сiдай! -- скрикнув вiн. -- Крiсло поламане!

-- Подумаєш! -- скривила губи Вiтка. -- Я взагалi не збираюся з вами сидiти, моя мiсiя закiнчена! -- посмiхнулась вона й докинула: -Ти думаєш, чого я зайшла? Дружечка твого поздоровити? Дулю з маком! Я зайшла настрiй йому зiпсувати! Отак!

Вона показала сторопiлому Олеговi язика, крутнулася на мiсцi й, задерши носа, попрямувала до дверей.

-- Чао, iменинничку, чемпiончик iз плавання, -- кинула вона Сергiєвi i, вже вийшовши на схiдцi, додала: -- Попий за моє здоров'ячко кефiрчику, дурникам дуже корисно! -- I її сандалi зацокотiли по сходинках.

-- Ну й дiвчисько! -- пробурмотiв Дiма, який мовчки спостерiгав за всiєю сценою. -- Та начхай ти на неї, чого носа повiсив?

-- Неприємно все-таки, -- з досадою зiтхнув Сергiй.

Тут у кiмнату знов заглянула бабуся:

-- То ви передумали обiдати?

-- Нi в якому разi! -- заметушився Дiма, мабуть, боячись зостатися без обiду. -- Ми вже йдемо!

Що й казати -- обiд був знаменитий! На столi парувала тушкована капуста з м'ясом, лоскотав нiздрi духмяний запах борщу, свiтилася тонко нарiзана шинка, смажена качка так i танула в ротi, а пирiжки з картоплею були наче пух! Всi пили лимонад, виголошували тости на честь iменинника й багато смiялися. I все було так чудово, що Сергiй i думати забув про вреднючу Вiтку.

А пiсля обiду всi, трохи розморенi, перейшли в Сергiєву кiмнату. Сергiй вручив Олеговi марки з батькiвської посилки й показав кокосовi горiхи. Олег вiд щастя не знав навiть, на що спершу дивитися: на марки чи на горiхи! I тут Дiма запропонував усiм прочитати роздiл з його мемуарiв. Звичайно, всi з радiстю погодились, повмощувалися де хто, а Дiма полiз на крiсло й... раптом пiдскочив, немов ужалений!

-- Де?! -- несамовито зойкнув вiн, обмацуючи себе й своє крiсло. -- Де _вони_?! Куди вони подiлися?

-- Хто? -- не зрозумiв Олег.

-- Мої мемуари! Я поклав їх отут, -- Дiма ляснув по крiслу, -- а тепер їх нема! Ой, горенько! Ой, нещасний я!

-- Не бiдкайтесь так, -- спробувала заспокоїти його бабуся. -Давайте пошукаємо. Може, вони десь в iншому мiсцi?

I всi заходились нишпорити по кутках i закутках.

Але мемуарiв нiде не було! Мов корова язиком злизала.

-- Здається, я здогадуюсь, де вони! -- раптом ляснув себе по лобi Дiма. -- їх поцупило оте руде дiвчисько!

-- Точно! -- пiдтримав Дiму Олег. -- Вона така...

-- Що ж, -- кинув Дiма з погрозою в голосi, -- коли так -- я вiдправлю її у країну Навпакинiю!

-- Куди?! -- вихопилося в Сергiя.

-- У країну Навпакинiю, от куди! -- повторив Дiма сердито й пояснив: -- Є така країна, де все-все навпаки. А ми, Дiми, засилаємо туди найвреднючих дiтей. Я не так давно кiлькох послав, тому потрiбнi чарiвнi слова ще добре пам'ятаю.

Бабуся, Олег та Сергiй з недовiрою дивилися на Дiму.

-- Не вiрите? -- ображено кинув той. -- I не треба...

I раптом Дiма почав зникати.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!