Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Все - як насправдi

Вiн прозорiшав просто на очах -- нiби танув у повiтрi.

-- Ой, -- перелякався Сергiй, -- що з вами?!

-- Нiчого, -- буркнув Дiма. -- Просто для тих, хто менi не вiрить, я зникаю -- назавжди!

-- Ми вiримо вам! -- вигукнули всi хором. -- Вiримо! Тiльки не зникайте, будь ласка!

-- Тодi iнша рiч, -- посмiхнувся задоволене Дiма i вiдразу ж набув попереднього вигляду. -- А тепер приступимо!

Дiма приставив до рота долонi, наче рупор, i вигукнув у стелю:

Гей, країно, краща в свiтi,

Забирай-но Птурську Вiту!

Кара-мара-бара-блюмс!

Та iще -- маленький плюмс!..

-- Все, вона -- там! -- упевнено сказав Дiма. -- Тепер i вiдпочити можна. -- I вiн полегшено плюхнувся у крiсло.

-- Ой, що це?! -- у ту ж мить вигукнув дiдок i... витяг зi щiлини мiж спинкою та сидiнням крiсла загальний зошит у пошарпанiй жовтiй обкладинцi.

-- Мемуари! -- здивувався Сергiй.

-- Вони, рiднесенькi! -- зрадiв Дiма й притиснув зошит до серця. -- Що ж, давайте тодi почитаю, я ж обiцяв.

-- А як же Птурська? -- перебив його раптом Сергiй. -- Виходить, ви її даремно в Навпакинiю вирядили?

-- Нiчого не даремно, -- буркнув Дiма. -- Вона й так заслужила.

-- Але ж батьки збожеволiють! -- сплеснула руками бабуся. -- Треба її негайно повернути!

-- Нiчого з батьками не станеться! -- пхикнув Дiма. -- Я зробив так, нiби вона до своєї бабусi ночувати поїхала. Хай трохи побiдкається, а завтра вранцi поверну її. Ну, слухайте! -- Дiма розкрив зошита, прокашлявся й урочисто почав: -- Роздiл перший. Я i закон всесвiтнього тяжiння. Одного серпневого дня я прогулювався яблуневим садом в Англiї. Сонечко припiкало добряче, й менi закортiло пити. Води поблизу не було, тож я здерся на першу-лiпшу яблуню й заходився смакувати соковитими, рум'яними яблуками. Раптом пiд моє дерево прийшов якийсь чоловiк i вмостився пiд ним. Я його вiдразу впiзнав: це був вiдомий фiзик, астроном i математик Iсаак Ньютон. Вiн сидiв i паличкою писав щось на землi. Потiм зламав її, пожбурив у траву, а все написане витер ногою. У цю мить менi страшенно залоскотало в носi, я не втримався й так голосно чхнув, що з дерева, на якому я сидiв, посипались яблука, й одне, найбiльше, щосили буцнуло фiзика по макiвцi. Раптом вiн зiрвався з мiсця i стрiмголов кинувся геть... Лиш через двадцять рокiв я дiзнався, що це моє яблуко допомогло Ньютоновi вiдкрити закон всесвiтнього тяжiння!.. Звичайно, моя природжена скромнiсть не дозволила менi на той час розповiсти вченому свiтовi про свою роль у цьому вiдкриттi... Але нащадки мене згадають!

На цьому Дiма закiнчив i гордо глянув на всiх: ну як, мовляв, сподобалось?!

-- Неймовiрно! -- вигукнула захоплено бабуся. -- Тепер я знатиму, хто допомiг Ньютоновi. Але, пробачте мене, стареньку, як ви опинилися в Англiї?

Дiма чомусь трохи почервонiв i неохоче буркнув:

-- Наукове вiдрядження.

Нiхто не наважився розпитувати його, що ж то було за "наукове вiдрядження", бо вiн, мабуть, украй образився б, а то й зникнув би...

Тому Сергiй i собi вигукнув:

-- Неймовiрно!

Дiма гордо всмiхнувся й мовив:

-- Ну, коли вам подобається, то завтра я ще роздiл прочитаю: про мене та про Робiнзона Крузо!

-- Про кого?! -- аж пiдскочив Олег.

-- Про Робiнзона Крузо! -- кинув Дiма. -- Невже не зрозумiло?..

Всi знову ледь не розреготалися, але стримались. I тут бабуся глянула на годинника й вигукнула:

-- Та вже десята година! Ану, швиденько спати!

Олег з усiма попрощався й пообiцяв, що завтра о п'ятiй заскочить.

Коли вiн пiшов, бабуся, як обiцяла, натерла цибулi, вичавила з неї сiк i закапала Дiмi в носа. Вiн увесь час совався, голосно смiявся й вигукував:

-- Ой, не можу! Ой, лоскотно!

На цьому недiльний день 18 травня закiнчився, i всi полягали спати.

7

Кажуть, понедiлок -- день важкий. Це вповнi вiдчув на собi Сергiй Кудлик.

Рiвно о п'ятiй ранку голосно задзвенiв у його кiмнатi будильник, i майже водночас iз ким у дверi подзвонив Олег.

Сергiй, ще сонний, сiв на лiжку й почав терти очi, якi так не хотiли розтулятися.

-- Давай, давай! -- почув вiн раптом i побачив Дiму, який у довжелезних трусах з квiточками пiдскакував на одному мiсцi, закинувши бороду за плече. -- Зарядочку -- раз-раз! -- i де той сон!

Сергiй нарештi переборов себе, зiскочив з лiжка, покрутив перед собою руками, кiлька разiв присiв -- i помчав вiдчиняти Олеговi.

Коли вони вмилися й нашвидкуруч поснiдали, бабуся, яка вже була в курсi справи, сказала:

-- Ви ж дивiться, не довго, щоб у школу не спiзнилися!

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!