Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

– Зрештою, поки є ще хвилинок десять, дочитаю до кінця розділу ті нещасні кілька абзаців. Хлопець дістав з верхньої шухлядки столу книгу Генрі Форда, яку не встиг закінчити в маршрутці. Читати Юрій полюбляв з дитинства, причому був практично «всеїдним»: від детективів і пригодницьких романів до посібників менеджерам-управлінцям і «Популярної квантової фізики» – все його цікавило. Ось і зараз – книга одного з найбагатших людей в історії людства...

Однак не встиг пробігти друге речення, як двері рвучко відчинилися і до кімнати ввійшов молодий чоловік, приблизно його років, з холодним пронизливим поглядом.

– Мене звати Олексій Іванович, – сухо представився. – Я новий директор компанії. – Дуже приємно, Юрій, тобто Юрій Петрович, – відрекомендувався хлопець, ховаючи книжку до шухляди й ніяково простягаючи руку. Директор, здавалося, не помітив її й тільки поглядом буравив підлеглого.

– Ви, я так розумію, новий завідувач департаменту аналітики? Що ж, сподіваюся, ретельно підготувалися до сьогоднішньої наради й зробите просто вичерпний звіт. – Так, так... звісно... – тільки й пробелькотів Юрій.

– Побачимо. За п’ять хвилин щоб були на місці. І ще одне. Не знаю, що ви читали, та в робочий час, щоб це було вперше і востаннє. Це вам не читальна зала. Ще раз суворо змірявши Юрія поглядом, директор вийшов із кабінету.

Тому нічого не залишалося, як дістати з шухляди необхідні папери. Одразу всіх там не виявилося, тож зазирнув спочатку до портфеля, потім до офісної шафи. Зібравши нарешті всі потрібні документи, поспіхом поскладав їх до теки й кулею помчав до зали засідань.

Тут побачив, що, по-перше, всі вже зібралися, крім нового шефа, а по-друге, місце начальника департаменту аналітики було аж з іншого кінця столу. Саме на фінішній прямій до цього заповітного зараз крісла Юрій перечепився через ніжку стільця так, що ледь не впав, а всі акуратно складені папери розлетілися, заповнюючи півкімнати.

Юрій Петрович та ті, хто потрапив у епіцентр цього незапланованого викиду, мерщій кинулися збирати все докупи. Майже одночасно з цим двері відчинилися і на порозі з’явилася знайома Юрію фігура нового директора. Як ніколи ще в житті, хлопець відчув виразне бажання провалитися під стіл, бажано разом з усіма паперами.

***

«Що це, в біса, за незграба такий?» – говорив увесь вигляд молодого керівника компанії. Ситуацію дещо розрядив головний менеджер Орест:

– Так поспішав свіжоспечений начальник, що, бач, аж усі папери погубив... Усі заусміхалися, дехто зітхнув чи стиха засміявся.

– Не бачу в цьому маскараді нічого смішного, – сухо відрізав Олексій Іванович. – Зберіть, нарешті, ці кляті папери, і ми зможемо почати працювати. Після такого «привітання» від директора за півхвилини все було зібрано, а Юрій сидів на своєму місці.

– Тепер, панове директори департаментів, члени робочої ради, прошу всіх встати, – з непроникним виразом на обличчі мовив Олексій, який досі стояв біля свого крісла.

Начальники перезирнулися. Першим схопився Юрій, який сьогодні вже мав досвід спілкування з новим директором. Далі, знизавши плечима, встав Орест, пошепки підбадьорюючи сусідів: «Ну ж бо, чого сидите?». Зрештою всі підвелися й дивились на директора.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар