Слава ЗСУ!

Усе ще перебуваючи в творчих муках, хлопець несподівано подумав, що професія журналіста має багато спільного з кулінарією. Особливо важливо, які вихідні інгредієнти має кухар, а журналіст – матеріал. Але так само багато значить і те, як усе це подати. Чи нашвидкуруч насмажити, наварити, запекти за стандартними рецептами, чи витратити більше часу й спробувати створити справжній шедевр. У тому й вбачав Андрій мистецтво, щоб навіть зі звичайних подій зробити неперевершені, унікальні матеріали. Саме за це й був по самі вуха закоханий у друковане слово й журналістику.

Нарешті чорновий варіант статті готовий і Андрій перевів подих. Згадав про ще одну важливу справу, відшукав у записнику номер телефону пані Мар’яни з Ворохти, курортного містечка в Карпатах, куди з друзями вже кілька років поспіль їздив відпочивати взимку.

Слухавку довго ніхто не брав, і хлопець набирав номер знову й знову. І от почулося жадане «алло»:

– Доброго дня, пані Мар’яно! Це Андрій, журналіст із Києва. Пам`ятаєте, ми зупинялися у вас торік на зимові свята... – А, Андрійчику, звісно, пам’ятаю... – Хотів попросити, щоб і на ці новорічні свята здали нам хатинку. Ще ж ніхто на неї не претендував? – Ні, поки ніхто не телефонував. Ти перший. У які числа будете? – Е-е, давайте з 31-го по 4-те включно. – Чудово, синку. Оплата нині трохи зросла, бо ж інфляція. Звісно, не набагато, порівняно з іншими, однак і менше не можу, сам розумієш... – Добре, пані Мар’яно, жодних проблем. Нас буде четверо чи шестеро, ще точно не знаю. – Гаразд, приїздіть, там подивимося. – Чудово! Дякую. Усього вам найкращого! – Будь ласка. До побачення, синку. Чекатиму. Задоволений, Андрій поклав слухавку. Місце новорічної відпустки узгоджено. Залишилося взяти залізничні квитки, як тільки їх почнуть продавати в касах, і можна «гострити лижі».

***

З приходом нового керівника не тільки зарплатня, а й обсяг роботи компанії «Грізлі» зріс. Начальник департаменту аналітики весь день почувався тільки невеличким коліщатком більш складного механізму, що невпинно крутиться. Усе частіше доводилося залишатися після роботи й доопрацьовувати те, що не встигав за робочий день. Кілька разів прихоплював і вихідні.

Умови були жорсткі: або вчасно виконуєш і здаєш завдання, або ж заяву про звільнення на стіл – і твоє місце займає інший, більш амбітний і працьовитіший. Ринок праці був переповнений кадрами: від бухгалтера до головного менеджера, тільки свисни.

Усе менше Юрій через скайп спілкувався з Оксаною, яка була зараз у Німеччині. Електронні листи від неї надходили все рідше, та й схожі стали більше на відписки. Хоча, зрештою, хлопець сподівався, що все буде гаразд. Тимчасова розлука допоможе розпалити почуття, а він тим часом трохи адаптується до темпів і вимог шефа-монстра, щоб новостворена сім’я ніяк не страждала від його роботи.

Юрій занурився в аналіз чергового нового проекту, допиваючи п’яту чашку кави за ранок. Машинально мацав обручку на пальці.

«Як там моя Оксі?» – промайнуло.

Поліз у Інтернет перевіряти пошту. Та-ак. З десяток нових листів. Усілякі корпоративні розсилки, кілька повідомлень від друзів, а от листа від Оксанки немає. Юрій забарабанив пальцями по столу. Намагався заспокоїтися, адже вона страшенно зайнята на тих курсах і не так просто знайти хвилинку для Інтернету...