Слава ЗСУ!

фонди й організації, вважаючи це нічим не обґрунтованим марнотратством. Батько, Іван Іванович, був проти, але врешті сказав: «Роби, як знаєш, тепер компанія належить тобі». Зменшив Олексій і видатки на основну сировину – борошно, м’ясо. Вони тепер закуповувалися за нижчими цінами через знайомих Віктора Дем’яновича. Скрізь директор збільшив контроль і облік, що давало результат у вигляді чистого прибутку.

Однак останніми днями Олексій відчував якийсь легкий дисонанс. Не знав, з чим це пов’язано, однак «нутром відчував» якусь загрозу бізнесу.

Щоб хоч трохи відволіктися від справ, розвіятись і, можливо, розігнати тривогу, вирішив провести вечір у відомому нічному клубі. Натякну, що саме в цьому закладі було звичне місце тусовки брейкдансерів. Олексій і сам непогано танцював брейк.

На червоному «Феррарі», практично не використовуючи улюблених забавок по дорозі, він за якісь півгодини опинився біля клубу.

Приміщення цього одіозного в певних колах закладу не надто велике. Однак, як і належить, у центрі була простора сцена для виступів танцівників та, звісно, барна стійка й чимало столиків.

У клубі Олексій Іванович давно став за свого, його знали як постійного клієнта і танцівника. Для нього без усіляких попередніх замовлень одразу знайшли вільний столик. Директор замовив кілька коктейлів і став чекати на виступ гурту брейкерів, що мав осьось розпочатися.

Поки ж шоу не почалося, запалив цигарку й роззирнувся довкола. Та-ак, кілька знайомих за барною стійкою та столиками. Як завжди, його колишні «брати» з туси – Гліб і Павло. Олексій зустрівся поглядом з Глібом, який сидів за столиком найближче. Той помахав рукою, зайнятий розмовою зі своєю компанією.

За барною стійкою сиділи кралі яскраво-зрозумілої зовнішності. Одну він знав. А ось інша?

«Може, спробувати сьогодні? Розслаблятися то вже розслаблятися... » – і підморгнув панянці. Потім відвів погляд, ніби та його особливо й не цікавила. Такі вже неписані правила в клубі. Не минуло й тридцяти секунд, як чарівна незнайомка опинилася біля його столика й запитала, чи не можна присісти поруч і чи не знайдеться в нього запальнички.

Звісно, Олексій запросив дівчину до столика, дав запальничку й навіть поцікавився ім`ям незнайомки.

– Оля, – дівчина розпливлася в спокусливій усмішці. Почалася, нарешті, й сама вистава. Троє хлопців крутили різні фігури на сцені. Виходило непогано, але не те, щоб супер. Зал, де сиділо чимало вправних танцюристів, усе ж зааплодував у кінці виступу, але так в’яло, що оцінка номера була зрозумілою. Глядачі очікували чогось більшого.

За ще однією традицією клубу, на сцену почали запрошувати охочих продемонструвати свою майстерність. Спочатку вийшов якийсь негр, перепрошую, афроамериканець і почав крутити «колеса », «гелікоптер», викликавши овації.

Олексій і собі не втримався. Кинув супутниці: «Зачекай» – і попрямував до подіуму. Замовив музику в діджея, трохи розім’яв плечі. Далі – відстороненість і справжній танець рук та ніг. Тіло виконувало свій дивний танець під іспанський акомпанемент. Олексій зник, просто розчинився в ритмі. Знову з’явився як повноцінний член суспільства і директор компанії тільки тоді, коли музика змовкла. На його превеликий подив, зал вибухнув шквалом оплесків.