Слава ЗСУ!

«От і позбувся… Що ж, доведеться трохи зайнятися своїм зором… і собою», – Юра підійшов до дзеркала. На нього дивилася неголена пика з мішками під червоними очима. Картина настільки «патетична», що він мимоволі всміхнувся.

Побрів на кухню та увімкнув чайник. Уже був день, крізь шибки лилося м’яке світло. Надворі лежав сніг, такий чистий та сліпучо- білий. Юрій випив трохи чаю і йому ніби полегшало. Він сидів і просто дивився: то у вікно, то на чашку, з якої піднімалася ароматна пара.

– Що було, те загуло, – сказав уголос. – Бог з ним… Почну все спочатку! ***

Навколо Аліси підлогу, крісла, диван не видно було під фотографіями. Вона ніяк не могла остаточно визначитися з останніми двома роботами для конкурсу.

«Фото тварини та рослини вже є, інтер’єр, архітектура… Що ще взяти? – задумалася. – О, а може, пейзаж? Точно – підберу гарний пейзаж!»

Аліса почала порпатися в стосах фотографій.

«Який же взяти? Може, цей? Та ні… – засумнівалася, – забагато тіні…»

– Ого! – радісно вигукнула.

На світлині була веселка, яку фотографувала в той день, коли востаннє бачила Алекса. У задумі відклала фото. Під ним лежало ще одне, куди потрапили й веселка, і Алекс, і його машина. Аліса відкинула фото подалі й так би, певно, про нього й забула, якби не занявчала Анфіса. Відтак дівчина повернулася до кішки, а потім ковзнула поглядом по світлині.

«Дивно, Алекс їхав без свого охоронця... Як там його звати? По-моєму, він почав використовувати охорону відразу після закінчення університету».

Аліса взяла в руки фото, задумливо роздивляючись. Дуже добре видно машину. У салоні на передньому сидінні якийсь запакований предмет чотирикутної форми. Сказати, що то напевно

– неможливо через масштаби знімка. Однак ця деталь чомусь дуже зацікавила Алісу. Спочатку вона уважно роздивилася фотографію з лупою. Однак так і не побачила нічого, вирішила проявити плівку в більшому масштабі й погратися з зображенням у одній гарній комп’ютерній програмі. Дівчина записала номер фотографії в чергу на проявлення до спеціального блокнота. ***

На початку року компанія «Грізлі» досягла просто неймовірних успіхів. І це незважаючи на тимчасовий вихід з ладу двох змішувальних машин та витрати на їхній ремонт. Вироби просто нарозхват розкуповували в магазинах, від замовників не було відбою. Усі хотіли з ними співпрацювати й купувати саме їхню продукцію. Прибутки зросли аж удвічі! Саме тому Олексій зміг купити «Феррарі».

Директор компанії виключно себе вважав автором цього невеличкого «економічного дива». Саме після його приходу це сталося. Плани на майбутнє були просто грандіозні. Не без допомоги Віктора Дем’яновича компанія викупила два гектари землі, яка офіційно була приписана Голосіївському парку. Територію оперативно розчистили й уже почалося зведення виробничого цеху. З одного боку, це мало збільшити виробничі потужності компанії, а з іншого

– розширити асортимент продукції і, таким чином, зробити її ще більш конкурентноспроможною. Велися переговори з кількома фірмами про закупівлю необхідного обладнання. Як директор, Олексій докладав чималих зусиль, щоб скоротити видатки. Перш за все, перестав переказувати гроші в благодійні