Слава ЗСУ!

– Ей, чого стовбичиш біля дверей? Даси пройти? – гукнув хтось майже в саме вухо й штовхнув у плече. «Треба ж, опинився біля дверей», – і сам здивувався журналіст, анітрохи не ображаючись.

– Або заходь, або виходь, – сказали роздратовано поруч. Людським потоком його відтіснило зі сходів. Холод, незважаючи на середину березня, таки привів хлопця до тями. І не дивно, він же вийшов надвір у самій сорочці.

– Дозвольте, дозвольте, – Андрій не без зусиль протиснувся назад до будинку суду. Він одягнувся, забрав речі з гардероба і знову вийшов на вулицю. Зупинився й задекламував уголос, швидше для варти, яка стояла на дверях, бо ж представники медіа, які метушилися поруч, на нього взагалі уваги не звертали:

– Моє відкрите серце Ти посипала перцем, Та я не кричу, не плачу, не нию, Воно все одно – Залізне давно. «Не Блок, звісно…» – всміхнувся сам до себе. Охоронець із загрубілим обличчям зареготав, а інший, худорлявий, зааплодував:

– Ну дає, артист! Андрій попрямував до стоянки, надів шолом, осідлав мотоцикл і, газонувши як слід, щоб розчистити дорогу від усюдисущих колег, помчав вулицею. Зараз найбільше закортіло покататися містом. Такий собі не надто дешевий, зважаючи на ціни на бензин, спосіб розчинитися та усамітнитися.

– Власного виробництва, між іншим! – невесело зауважив, прямуючи до траси.

***

В аеропорту, як на будній день, було досить людно. Від таксистів і водіїв маршруток – не відбитися. І взагалі, що найперше та найбільше вражає, коли прилітаєш з-за кордону на рідну землю і вже майже готовий припасти до неї й розцілувати, так це грубість і лайка бориспільських таксистів. Так одразу й хочеться купити зворотний квиток і полетіти туди, звідки щойно прибув. А повернутися вже за кілька років з надією, що, можливо, за цей час щось у країні справді кардинально змінилося…

Юрій тягнув за собою дві здоровенні валізи максимального розміру на коліщатах, які тільки вдалося знайти. Їх аж розпирало від набитих під саму зав’язку речей. Ще дві сумки типу «Інтурист» висіло на плечах. У такому вигляді він – гарна приманка для таксистів, дарма, що йшов до входу в аеропорт. Рясний піт краплинкамигорошинами падав з чола. Сорочка безнадійно прилипла до тіла. Він зараз скоріше нагадував великого двоногого мула.

Рейс «Чикаго-Київ» ще проходив паспортний контроль, тож Юрій, переводячи дух, зупинився у вестибюлі, неподалік від виходу. Поставив валізи, як дві міні-шафи, та поклав поруч сумки.

Ось з’явилася й вона. Оксана, його колишня кохана, наречена, бадьоро вистукувала каблучками. Як же легко й швидко дівчина знайшла собі наступну жертву! А вони ж мали б одружитися цього місяця!

Оксі йшла без речей, тільки з маленькою валізкою в руці. Вона, певно, і не помітила б Юру за тими величезними валізами, та він сам погукав дівчину.

– О, коханий, – кисло скривилася вона. – Чекаєш кісточки, вірний мій песику? Чи, може, моїх вибачень? То знай, – Оксана зняла окуляри, – цього ніколи не буде! Хлопець, який уже встиг поображатися на Оксану й пробачити і її, і себе заразом, тільки всміхнувся. А побачивши, якого жорсткого вигляду набули риси обличчя дівчини, навіть засміявся. Оксана взяла руки в боки й злісно накинулася на нього.