Слава ЗСУ!

– Вісім років.

– Досить вагомий стаж. Скажімо, хай би він і не згадав нічого про ті спільно прожиті з вами роки. Що з того? Неначе познайомитеся вдруге. Психологічно будете навіть більш споріднені одне одному, бо напрям його думок і почуттів нерозривно пов’язуватиметься з вашим образом. І станете для нього мов богиня! – усміхнувся.

– Я не витримаю цього! – стиснула долонями скроні. – Як ви можете спокійно говорити про таке?

– Будьте розважливіші! Вам так поталанило. Донедавна люди і мріяти не сміли про подібну перемогу над смертю!

– Тепер вони стануть щасливішими, – зіронізувала гірко.

– Хіба ні?

– Навіть якщо доведеться забувати, хто ти є?

– Рано чи пізно і цей рубіж наука здолає. Пам’ять людини стане так само підвладною лікареві, як сьогодні її психіка.

– Атож! Увесь світ обурювався, коли набули розголосу спроби масового впливу на поведінку людей.

– Що вдієш, будь-яке унікальне відкриття – ніби двосічний меч: сіє добро і зло водночас. Для мене найважливіше те, що нині за кілька сеансів позбавляють недуги безнадійних у минулому психічно хворих. Та й, до речі, вам не доводилося користуватися

послугами якогось із психотропів, що знімають неусвідомлене відчуття страху, нехіть до життя, стреси?..

– Але пам’ять – то щось інше. Вона – сама людина!

– Не варто перебільшувати! – він дратівливо відстрелив недопалок. – Хіба так багато людей, яким пам’ять про минуле дає втіху? Вони жили б щасливіше, менше змушували страждати одне одного через несумісність характерів, усілякі комплекси, якби замість прикрого власного досвіду кожному з них закласти в пам’ять один з кількох стереотипів уявлень про своє минуле. Хай би воно було барвистим, сповненим приємних подій, утілених мрій, багатилось почуттям власної повноцінності! Гляди, наш світ став би людянішим.

– Чи й зовсім перевівся...

– Та що ви, людина – істота живуча! – віджартувався. – Одначе, нам вистачить і своїх турбот. Я ще раз хочу застерегти вас: уникайте всього, що привертало б його увагу до прогалин у власній пам’яті. Говоріть із ним про майбутнє, будуйте якісь плани, зрештою, розважайтесь, мандруйте, але не торкайтесь минулого. Домовились?

Вона кивнула. Він підбадьорююче усміхнувся, дістав записника і, вирвавши аркушика, написав кілька цифр.

– Я тут побуду з тиждень, про всяк випадок. Раптом виникне потреба – негайно зв’язуйтеся зі мною. – Він зазирнув їй у вічі й наголосив: – Негайно! І ще попрошу: хоча б раз на два дні повідомляйте мені про наші справи. Це не обтяжливо?

Вона стенула плечима.

– От і чудово! Що ж, радий був познайомитися з милою й розумною жінкою. На прощання побажаю тільки одного: щоб ця смута випробувань минулася для вас якомога швидше.

До своєї робочої кімнати вона повернулася, мовби оповита морочливим туманом, сподіваючись, що от-от здійметься свіжий вітерець і звіє його на белебень. Хтось із дівчат, доки її не було, поставив у кімнаті букет білого бузку, і його запах наповнив простір, освіживши навіть затерті корінці довідників на книжкових полицях.

Глибоко вдихнула млосні пахощі й подумала, що то – сама туга, безконечна і тривка. Але погляд, блукаючи в рахманних суцвіттях, не знайшов собі в них співчуття. Натомість запах негадано сколихнув давно притлумлені чуття, що в юності прокидалися з кожною весною. Хвиля надії переповнила її, і, мов Афродіта з піни морської, виринув перед її внутрішнім зором образ щастя. З вуст зірвався короткий, злякано-радісний сміх. Упевненою рукою зняла трубку й набрала свій домашній номер. Ніхто не відповів. Довго не чекала – поклала трубку й рішуче звелася.