Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— Авжеж, — відповів полковник. — I все ж таки це не шамбертен.

— А що ми колись пили?

— Все, що завгодно, — сказав полковник. — А тепер я прагну досконалості. Чи, точніше, не досконалості взагалі, а того, що для мене приступне за мої гроші.

— Я теж прагну її, — сказав Gran Maestro.— Але марно. Що вам подати на десерт?

— Сиру,— сказав полковник.— А тобі, доню?

Дівчина після приходу Альваріто сиділа мовчазна й заглиблена в свої думки. Вона міркувала над чимось, а голова в неї була ясна,

— Мені теж сиру, — сказала вона.

— Якого?

— Несіть усе, що у вас є, а ми виберемо, — сказав полковник. Коли Gran Maestro пішов, полковник спитав:

— Що сталося, доню?

— Нічого. Анічогісінько. Як завжди, нічого.

— Викинь усе з голови. У нас немає часу на таку розкіш.

— Так, твоя правда. Їжмо краще сир.

— Тобто мені краще помовчати?

— Ні, що ти, — мовила вона.— Засунь праву руку в кишеню.

— Слухаю,— сказав полковник.

Він засунув праву руку в кишеню і намацав те, що там лежало, спочатку кінчиками пальців, потім всіма п'ятьма пальцями і, нарешті, долонею, скаліченою долонею.

— Пробач мені, — попросила вона. — Давай знову веселитися. I їжмо сир.

— Гаразд, — сказав полковник.— Цікаво, якого сиру він нам принесе?

— Розкажи про останню війну, — попросила дівчина. — А потім поїдемо кататися в гондолі.

— Це не так уже й цікаво, — сказав полковник.— Лише для нас, військових, такі речі завжди цікаві. Але протягом цієї війни було тільки три, щонайбільше чотири випадки, що цікавили мене.

— Чому?

— Ми билися з уже розбитим ворогом, його комунікації були вже порушені. На папері ми знищили багато дивізій, та все це були примарні дивізії. Не справжні. Їх, знищувала наша тактична авіація, перш ніж вони встигали зосередитись. Важко було тільки в Нормандії — через рельєф, та ще коли ми прорвали фронт і утримували прорив, щоб могли пройти танки Джорджі Паттона.

— А як роблять прорив для танків? Розкажи, будь ласка.

— Насамперед захоплюють місто на схрещенні головних шляхів. Назвемо це місто, приміром, Сен-Ло. Потім необхідно осідлати шляхи, захопивши сусідні міста й села. Ворог утримує основну лінію оборони, але не може підтягти свої дивізії для контрудару, бо штурмова авіація перехоплює їх по дорозі. Тобі не набридло?

— Анітрохи. Мені ще ніколи не пояснювали так добре.

— Спасибі,— сказав полковник. — А може, вже досить з тебе цієї страшної науки?

— Ні, — відповіла вона,— Я люблю тебе і хочу, щоб ти розділив її зі мною.

— Моє ремесло не можна ні з ким розділити, — сказав полковник. — Я лише розповідаю тобі, як це робиться. Можу додати ще кілька анекдотів, щоб було цікавіше.

— Будь ласка.

— Взяти Париж було дуже легко,— сказав полковник. — Пусте фіглярство, а не військова операція. Ми вбили кілька писарів — зняли заслон, який виставили німці, щоб прикрити свій відступ. Мабуть, вони подумали, що їм уже не потрібно буде стільки писарів, і послали їх на передову.

— Хіба то не була велика перемога?

— Люди Леклерка — отого пронози третього чи навіть четвертого гатунку, чию смерть я відсвяткував пляшкою пер'є-жуе сорок другого року,— повистрілювали чимало патронів, наче то була справжня битва: патронів ми давали їм удосталь. Та все це були дурниці.

— Ти теж брав у ній участь?

— Так,— відповів полковник. — Тепер я спокійно можу про це сказати.

— I це не справило на тебе ніякого враження? Все-таки то був Париж, і не кожному доводилось його брати.

— Самі французи взяли його на чотири дні раніше. Та згідно з великим планом так званого штабу верховного командування союзних експедиційних сил, де зібралися всі тилові політикани з військових, — вони носили нашивку з якоюсь вогненною емблемою, а ми — листочок конюшини як пізнавальний знак, хоч більше на щастя, — так от, за тим хитромудрим планом місто потрібно було спершу оточити. Просто взяти його не можна було. До того ж ми мусили чекати на генерала та ще й фельдмаршала Бернарда Лоу Монтгомері, який не зміг ліквідувати прориву біля Фалеза; просуватися вперед було нелегко, от він і не встиг вчасно з нами з'єднатися.

— Ви, мабуть, дуже за ним скучили,— сказала дівчина.

— Ще б пак,— підхопив полковник.— Страшенно скучили..

— Невже в усьому цьому не було нічого благородного, нічого героїчного?

— Аякже,— сказав полковник.— Ми пробивалися з Ба-Медона через Пор-де-Сен-Клу вулицями, що їх я знав і любив, і в нас не було жодного вбитого, і ми намагалися завдати місту якнайменшої шкоди. На площі Зірки я взяв у полон дворецького Ельзи Максуелл. То була дуже складна операція. На нього донесли, що він японський снайпер і нібито застрелив кількох парижан. Це було щось нове! Отож ми послали трьох солдатів на дах, де він переховувався, але він виявився звичайним собі хлопчиною з Індокитаю.

Попередня
-= 34 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!