Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— Тепер я починаю розуміти. Як усе-таки прикро!

— Завжди прикро, та ще й як! Хоч у нашому ремеслі не можна прислухатися до голосу серця.

— Ти думаєш, що за часів кондотьєрів було так само?

— Напевно, ще гірше.

— А руку тобі поранило в чесному бою?

— Так. У якнайчеснішому. На кам'янистому, голому, як коліно, пагорбі.

— Дозволь мені торкнутися її,— попросила вона.

— Тільки обережніше з долонею,— сказав полковник.— Вона прострелена, і рана час від часу відкривається.

— Тобі треба писати,— сказала дівчина.— Я кажу серйозно. Люди повинні знати про таке.

— Ні,— заперечив полковник.— У мене нема хисту до писання, і я знаю надто багато. Кожен брехун опише це переконливіше, ніж той, хто там побував.

— Але ж інші військові писали!

— Так. Моріц Саксонський. Фрідріх Великий. Су Цінь.

— А в наш час?

— Ти так легко говориш «наш». А втім, мені це подобається.

— Багато військових пишуть!

— Пишуть. А ти їх читаєш?

— Ні. Я читаю переважно класиків та скандальну хроніку в ілюстрованих журналах. I ще твої листи.

— Спали те паскудство, — сказав полковник.

— Прошу тебе, не будь такий неввічливий.

— Не буду. Що б тобі ще розповісти?

— Розкажи, як ти був генералом.

— Ах, про це, — він зробив знак Gran Maestro принести шампанського. То був його улюблений редерер сорок другого року.— Коли ти генерал, то живеш у фургоні, і твій начальник штабу теж живе в такому самому фургоні, і в тебе є вдосталь питва, коли в інших його немає. Твої начальники відділів живуть на КП. Я міг би розповісти про них, але тобі буде нудно. Я міг би розповісти про начальників першого, другого, третього, четвертого й п'ятого відділів, а у німців був ще й шостий. Боюсь тільки, що тобі буде нудно... Якщо ти генерал, у тебе є карта під плексигласом і на ній три полки із трьох батальйонів кожний. I все це позначено кольоровим олівцем. На карті позначені межі, щоб батальйони не лізли, куди не слід, і не побили один одного. Кожний батальйон складається з п'яти рот. Всі батальйони мусять бути добрими, але серед них є й погані. Крім того, в тебе є дивізійна артилерія, танковий батальйон і ціла купа запчастин. I все твоє життя скоординоване за картою.

Він помовчав, поки Gran Maestro наливав редерер сорок другого року.

— З корпусу, тобто з cuerpo d’Armata,— він знехотя переклав це слово,— дають вказівки, що ти мусиш зробити, а ти вирішуєш, як його зробити. Диктуєш накази, а частіше віддаєш їх телефоном. Мордуеш людей, яких ти поважаєш, змушуючи їх робити явно неможливе, бо наказ є наказ. Сушиш собі голову, пізно лягаєш і встаєш удосвіта.

— I ти не напишеш про це? Навіть щоб мені зробити приємність?

— Ні,— сказав полковник. — Книжки про війну пишуть здебільшого нервові юнаки, які трохи з'їхали з глузду, але зберегли свіжі враження про перший день боїв або про перші три-чотири дні. Це непогані книжки, але тим, хто там був, вони здаються нудними. Інші пишуть, щоб поживитися на війні, в якій вони не брали участі,— ті, що тікали в тил, щоб скоріше повідомити новини з фронту. I не такі то вже були цікаві новини. Професіональні письменники поприлаштовувалися на службі в тилу й писали про бої, у яких нічогісінько не тямлять, немов бачили їх на власні очі. Не знаю, як називати такий гріх! От і один морський капітан, який і човном не зміг би командувати, взявся писати про таємниці справді великої війни. Рано чи пізно кожний опублікує свою книжку. Може, серед них трапиться й непогана. Але я, доню, книжок не пишу.

Він подав знак Gran Maestro наповнити келихи.

— Gran Maestro,— спитав він,— ви любите воювати?

— Ні.

— Але ж ми воювали.

— Так, Забагато.

— А як у вас тепер здоров'я?

— Чудово, якщо не зважати на виразку, та ще серце трохи підводить.

— Не може бути! — вигукнув полковник і відчув, що серце його раптом обірвалося; йому аж дух перехопило.— Ви ж мені казали тільки про виразку.

— Ну от, тепер ви знаєте...— Gran Maestro урвав на півслові й усміхнувся широкою, ясною усмішкою, що, мов сонячний промінь, осяяла його обличчя.

— Скільки у вас було нападів?

Gran Maestro підняв два пальці, як людина, що сигналізує на перегонах своєму букмекерові і чекає, щоб той у відповідь кивнув йому головою.

— Я випередив вас,— сказав полковник.— Але годі скиглити! Долийте-но краще донні Ренаті цього чудового вина.

— Ти мені не казав, що в тебе знову були напади,— мовила дівчина.— Ти приховав це від мене.

— Відколи ми бачилися востаннє, більше не було.

— Може, завдяки мені? Тоді я просто приїду до тебе і доглядатиму тебе.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!