Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

Вітер не вщухав; полковник підійшов до відчиненого вікна подивитися, яка сьогодні погода. На сході, по той бік Великого каналу, ще не почало благословлятися на світ, проте він розгледів, як вітер жене хвилю. «Ну й величезний сьогодні буде приплив,— подумав він. — Напевно, заллє майдан. Цікава картина. Шкода тільки голубів».

Він пішов до ванної кімнати, прихопивши з собою «Геральд трібюн» із статтею Реда Сміта та склянку вальполічелли. «От добре було б, якби Gran Maestro дістав великі fiaschi,— думав він. — У цьому вині завжди такий осад».

Він сидів з газетою в руках і міркував, що йому принесе сьогоднішній день.

Спершу задзвонить телефон. Правда, це буде не скоро, бо вона довго спатиме, Молоді рано не прокидаються, а гарні — й поготів. Дуже рано, у всякому разі, вона не подзвонить, та й крамниці відчиняються лише о дев'ятій, а то й пізніше.

«Хай йому біс,— подумав він.— А ці кляті камені й досі в мене! Як можна робити такі дурниці!

Ти ж знаєш як, — сказав він собі, проглядаючи оголошення на останній сторінці газети.— Ти досить їх наробив за своє життя. У неї це не дурість і не примха. Просто їй так хотілося. Добре, що хоч вона натрапила на мене. Оце і все, що в мені є доброго. Але, хай йому біс, я — це я. I хто його зна, на краще воно чи на гірше. А чи сподобалося б вам сидіти з такими-о самоцвітами в кишені у солдатському нужнику, як я сидів мало не щоранку протягом усього свого триклятого життя?»

Він не звертався ні до кого, хіба що до всіх нащадків.

«Скільки ж разів ти примощувався вранці у когось під самим боком? Це було найнеприємніше. Та ще голитися на людях. А як підеш кудись, щоб трохи побути на самоті, чи подумати про щось, чи ні про що не думати, а там, гляди, вже розляглося двоє піхотинців чи хропе якийсь чолов'яга.

В армії тобі пощастить побути на самоті не більше, ніж у борделі. Я ніколи не ходив до борделю, але мабуть, там так само, як і в армії. Я зміг би навчитися командувати борделем,— подумав він,

Постійним відвідувачам я б надав рангу послів, а ті, кому бракує завзяття, могли б у мирний час командувати армійським корпусом або військовим округом. Не треба злоститися, голубе,— сказав він сам до себе,— Іще ж дуже рано, та й ти ще не скінчив свого діла.

А що б ти зробив з їхніми жінками? — спитав він себе. — Купив би їм нові капелюшки чи наказав би їх розстріляти? Хіба не однаково?»

Він подивився на себе в дзеркало, вставлене у напіввідчинені двері ванної кімнати: зображення було трохи зміщене, наче снаряд, що відхилився від мети. I не влучив. «Ех ти, з'їжджена стара шкапо,— сказав він собі.— А тепер поголися — нічого, подивишся трохи на свою пику. Та й підстригтися не завадило б. Тут, у місті, це не важко. Ти ж полковник піхоти Сполучених Штатів. Тобі не годиться розгулювати з довгими патлами, як Жанна д'Арк, або той красень кавалерист, генерал Джордж Армстронг Кастер. А добре, мабуть, бути таким красунчиком і мати віддану дружину й полову замість мозку. Певне, він зрозумів, що невдало вибрав професію, як їм прийшов кінець на тій висоті біля Літл-Біг-Горну, коли круг них у хмарі куряви гарцювали ворожі коні й толочили копитами польову шавлію, а від життя не лишилося вже нічого крім знайомого, улюбленого запаху чорного пороху та солдатів, що стріляли у себе та один в одного, щоб не попастися у руки індіанкам.

Труп його був спотворений до невпізнання, як писалося тоді в цій же таки газеті. Так, лише тоді він, певне, зрозумів, що зробив непоправну помилку — раз і назавжди. Бідолашний кавалерист. Всі його надії враз розвіялися. Піхота теж має свої переваги. Піхотинцеві годі чогось сподіватися.

Ну от,— сказав він собі,— ми з цим упорались, а скоро настане світанок, і я знов побачу портрет. Чорта лисого я його віддам, ні, його я залишу собі».

— Господи,— сказав він,— от би подивитися, яка вона зараз уві сні. Знаю яка, —сказав він собі. — Диво ти моє! Навіть непомітно, що спить. Наче просто лягла відпочити. Дай їй, боже, як слід відпочити. Як я кохаю її і як боюся завдати їй хоч найменшого болю.

Розділ XVII

Тільки-но почало розвиднюватися, полковник побачив портрет. Він побачив його зразу — кожна цивілізована людина, що звикла переглядати й підписувати папери, в які сама вона не вірить, схоплює все з першого погляду. «Так,— сказав він собі,— очі в мене ще й досі зіркі, а колись було й честолюбство. Я повів тоді своїх шибайголів у таке місце, де їм добряче перепало. Із двохсот п'ятдесяти лишилося тільки троє, та й ті до самої смерті проситимуть милостині десь на околиці міста».

— Це Шекспір,— пояснив він портрету,— Переможець і досі ніким не перевершений чемпіон. Може, колись його хто-небудь і подолає. Але я можу схилятися лише перед ним, Ти читала «Короля Ліра», доню? Містер Джін Танней читав і став чемпіоном світу. Я теж читав. Солдати, як не дивно, люблять містера Шекспіра.

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!