Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— Тільки не відтинай мене.

— Тебе не втне ніяка бритва.

— Поцілуй мене, і міцно обніми, і дивись на Великий канал — його так гарно осяває сонце,— і розповідай далі.

Вони дивилися на Великий канал, на якому справді чарівно вигравало сонячне світло, і полковник вів далі:

— Я одержав полк тому, що командувач усунув офіцера, якого я знав іще вісімнадцятирічним юнаком. Певна річ, юнаком він уже не був. Полк виявився йому не під силу, а для мене той полк був мрією всього мого життя, аж поки я його не втратив.— I додав: — Певна річ, за наказом начальства.

— Як же втрачають полк?

— Ти б'єшся за якусь висоту, і тобі лишається тільки послати парламентера, щоб ворог обміркував своє становище і, коли твоє зверху, здався. Професіональні військові — розумні люди, а фріци були професіоналами, а не фанатиками. Та раптом дзеленчить телефон, це дзвонять із штабу корпусу й передають наказ із штабу армії, чи армійської групи, чи самого верховного командування,— річ у тому, що там вичитали у якійсь газеті, що її прислали, скажімо, із Спа, назву того міста і віддали наказ взяти його штурмом. Це, бачте, дуже важливий пункт,— недарма ж він попав у газету. I ти мусиш штурмувати.

От і поляже один батальйон на мосту. Один батальйон виб'ють увесь до ноги, та й від решти трьох майже нічого не лишиться. Танки виходять з ладу, ледве зрушивши з місця, а рухаються вони дуже швидко туди й сюди.

Ось підбито перший танк, за ним другий, третій, четвертий, п'ятий.

З п'яти чоловік, що сидять у танку, вилазять звичайно троє й кидаються навтіки, наче учасники кросу, що захищають честь Міннесоти проти команди Белуа, штат Вісконсін. Тобі ще не набридло?

— Ні. Я не зрозуміла, до чого тут штат Вісконсін. Та ти мені потім поясниш, коли захочеш. А тепер, будь ласка, розказуй далі.

— Ти вдираєшся в місто, і тут який-небудь штабний дженджик посилає на тебе авіацію. Можливо, наліт був призначений раніш, і його просто забули відмінити. Не будьмо надто суворі. Я ж усе описую в загальних рисах. Навіщо спинятися на подробицях, цивільна людина цього не зрозуміє. Навіть ти. Від того нальоту небагато пуття, доню. В місті, мабуть, усе одно не вдержатися — занадто мало в тебе людей, та ще доводиться викопувати декого з-під руїн, а декого лишати там — з цього приводу існують дві різні теорії. А тобі наказують: штурмуй! I знов повторюють наказ.

Наказ той підтверджує політик у військовому мундирі, який за все своє життя ні разу не був поранений й ніколи нікого не вбивав, хіба що по телефону чи на папері. Коли хочеш, уяви собі його нашим майбутнім президентом. Чи ким завгодно. Та все-таки уяви собі і його, і весь його штат, цю велику контору, розташовану так далеко в тилу, що з нею найлегше зв'язатися за допомогою поштових голубів. Тільки ж вони так ретельно дбали про свою особисту безпеку, що зенітки напевне позбивали б тих голубів. Якби змогли влучити в них.

Отож ти знову ідеш на штурм. Ось я розповім тобі, що це таке.

Полковник дивився на гру світла на стелі. Там відбивалася поверхня каналу. Сонячні відблиски химерно мерехтіли й переливалися, наче вода в струмку, де ловлять форель, посувалися разом із сонцем, і все лилося кудись, але нікуди не зникало.

Потім він подивився на дівчину, на її чарівне, смагляве обличчя дорослої дитини, що краяло йому серце; йому доведеться розлучитися з нею о тринадцятій тридцять п'ять, і нічим тут не зарадиш. Він сказав:

— Не будемо більше говорити про війну, доню.

— Ні, ні. Ще трохи,— попросила дівчина.— Тоді мені вистачить на цілий тиждень.

— Тиждень — недовгий строк. Якщо йдеться про ув'язнення.

— Ти не знаєш, яким довгим здається тиждень, коли тобі дев'ятнадцять.

— Мені не раз доводилось відчувати, якою довгою буває година, — сказав полковник. — Я міг би тобі розповісти, як нескінченно довго тягнуться дві з половиною хвилини.

— Будь ласка, розкажи.

— Я проводив дводенну відпустку в Парижі після боїв у Шнее-Ейфель і по знайомству отримав запрошення на нараду, куди допускалися тільки обрані і де генерал Уолтер Беделл Сміт пояснив нам, якою легкою буде операція, що згодом дістала назву операції Хюртгенського лісу. Назва, власне, неточна. Хюртгенський ліс був лише ділянкою фронту. Уся місцевість називалася Штадтсвальд; там німецьке верховне командування й вирішило дати нам бій після того, як ми зайняли Аахен і проклали собі шлях до Німеччини. Я тобі ще не набрид?

— Ти не можеш мені набриднути. I про війну ніщо не може мені набриднути, крім брехні.

— Дивна ти дівчина.

— Так,— сказала вона.— Я й сама давно знаю.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!