Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

Він і сам двічі мало не збрехав, але стримався й тільки ледь перебільшив. «Вважаймо, що тільки перебільшив»,— подумав він.

А ось перед ним розстилається замерзла лагуна, і з полювання, здається, не буде пуття. Та він не втрачав надії.

Раптом не знати звідки з'явилися два шилохвости, один шугнув униз так стрімко, як не зміг би спікірувати жоден літак, і полковник, почувши лопотіння крил, скинув на плече рушницю і вбив качура. Той ударився об лід з такою силою, як може вдаритися лише птах, та перш ніж він упав, полковник убив і самичку, що метнулася вгору, витягнувши довгу шию.

Качка впала поруч із качуром.

«Це ж убивство,— думав полковник. — А що тепер не вбивство? А стріляєш ти ще непогано, хлопче. Теж мені хлопець! Нікчемний ти старий каліко! Дивись, онде вони летять».

То були чирки, зони скидалися на хмаринку, що згустилася, розтяглася й зникла. Потім хмарка згустилася знову, і качка-зрадниця, яка сиділа на льоду, почала її підманювати.

«Хай іще раз завернуть, — подумав полковник. — Пригни голову і навіть оком не смій моргнути. Вони зараз прилетять».

I вони прилетіли — на підступний заклик.

Вони раптом почали спускатися, склавши крила, наче закрилки в літака, але побачили під собою лід і знов знялися вгору.

Мисливець — уже не полковник, а хтось інший,— підвівся в бочці і підстрелив двох чирків. Вони гепнулися на лід так само важко, як і великі качки.

«Вистачить і двох з одного виводка,— сказав собі полковник.— А може, в них не виводок, а цілий табун?»

Раптом він почув постріл позад себе, де не було жодної бочки; обернувшись, він поглянув через замерзлу лагуну на далекий берег, порослий осокою.

«От і кінець полюванню»,— подумав він.

Табун, що спустився був зовсім низько, шугнув у небо; здавалось, качки стоять на хвостах, так круто вони здіймалися.

Полковник побачив, як одна качка впала, потім почув іще постріл.

То сердитий човняр стріляв у качок, які летіли на полковника.

«Та як він сміє?— подумав полковник.

Йому дали рушницю, щоб він добивав підранків, якщо їх не дістане собака і вони можуть утекти. Стріляти в качок, що летять на бочку, за мисливськими законами — справжній злочин.

Човняр був надто далеко, щоб йому можна було гукнути. Тому полковник двічі стрельнув по ньому.

«Шріт до нього не долетить,— думав полковник,— а він принаймні збагне, що я все знаю. Якого біса йому треба? Та ще на такому чудовому полюванні? Я ніколи не бачив, щоб полювання на качок було так старанно підготовлене, щоб усе йшло так добре, і ніколи не стріляв з такою втіхою, як сьогодні! Який гедзь укусив цього сучого сина?»

Він знав, як шкідливо йому сердитись. Тому прийняв дві таблетки й запив їх ковтком джину з фляги: води в нього не було.

Він знав, що й джин йому шкодить, і подумав: «Мені все шкодить, крім спокою та найлегшої гімнастики. Атож, брате, спокою та найлегшої гімнастики. По-твоєму, це легка гімнастика?

Диво ти моє, —сказав він до себе.— Як би я хотів, щоб ти була тут і ми сиділи б з тобою спина до спини в великій бочці. Я озирався б на тебе і влучно підбивав би качок високо в небі, а одну, щоб похизуватися перед тобою, підстрелив би так, щоб вона впала просто в бочку, але не зачепила тебе. Ану, спробую підстрелити хоч одну», — сказав він собі, почувши шурхіт крил. Полковник підвівся, обернувсь і побачив самотнього качура — гарного, з довгою шиєю; швидко махаючи крильми, він летів до моря. Птах вимальовувався в небі чітко й виразно на тлі далеких гір. Полковник підняв угору дуло рушниці, прицілився і спустив курок.

Качур упав поряд із бочкою, пробивши кригу. Навколо бочки ламали кригу, розставляючи вабці, і воду затягло тільки тонкою плівкою. Підсадна качка подивилася на підбитого качура, переступаючи з лапки на лапку.

— Ти його раніше ніколи не бачила,— сказав їй полковник.— По-моєму, ти навіть не бачила, як він прилетів. А якщо й бачила, то нічого йому не сказала.

Качур ударився головою, і голова тепер була у воді. Але полковник бачив чудове зимове пір'я на його грудях та крилах.

«Я хотів би подарувати їй убір із пір'я, схожий на ті, якими у стародавній Мексіці прикрашали статуї богів,— думав він. — Та всіх цих качок, певно, відішлють на ринок, та й ніхто тут і не зуміє здерти з птаха шкурку та вичинити її. А гарно було б: качурине пір'я покласти на спину, сірої качки — на груди, з двома смугами з пір'я чирка зверху донизу. Шикарний вийшов би убір! Їй би, напевне, сподобався.

Хоч би вони прилетіли,— думав полковник. — Кілька дурних качок, може, заблукають і сюди. На всякий випадок треба бути напоготові». Та кляті качки не летіли, і він лишився на самоті із своїми думками.

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!