Слава ЗСУ!

Томас вже збирався полишити стіни в’язниці як раптом почув слова Авель

- Як тебе звати чаклуне?

- Томас. – Посміхнувся й перетворився на ефір, який вилинув через грати камери.

- Ти віриш йому? – Запитав Каїн

- Ні, але ми не маємо вибору.

Чаклун знав, йому допоможе одна ельфіка – боржниця. Колись він врятував їй життя, яке намагалась забрати імперські воїни.

Томас тоді був лише простим хлопцем й не знав, як змінить історію всього Архона. Він жив із своїм дідом в лісовий хатині, там де навіть звірі не наважувались ступати. Вранці, коли земля лиш переходила у весну, хлопець вирушив назбирати трави. Світло майже не пробивалось крізь густі зарослі. Могутні дерева сковували кроною небо, неначе куполом. Проте найсміливіші проміння пробивались й досягали до землі. Хлопець пробирався через зарослі до берегів річки порослих травою ніради. Ці квіти мали цілющу властивість і росли тільки на цій землі. Коли Томас вийшов на берег річки, було майже літо, тому гаїти час на відпочинок не став. Трави росли майже біля води, нахиляючи своє квіти майже до землі. Чаклун зрізав рослину за рослиною кинджалом, зроблений дідом. Хлопець не знав, що цей чоловік готує його до магічного ремесла, а збирання це лиш перший крок. Назбиравши вдосталь він сів у тінь дерева, ховаючись від спеки літа. Навіть тут на півночі, сонце палило невблаганно. Його вуста порепались від спраги. Хотілось просто сидіти й забути про все на деякий час. Піт котився з його обличчя падаючи на посірілу від вологи сорочку. Напруживши всю свою вулю, хлопець почвалав до річки. Спраглі вуста тонули в прохолодній воді, котра віддавала їм солодке відчуття свіжості. Томасове вухо вловило далекі звуки, які наближались із східної частині лісу. Багато років життя в лісі загострили його відчуття, тим паче слух. Це були копита імперських коней. Томас заховався в тіні дерев й став чекати наступного розвитку подій. Чекати довелося не довго й він побачив як троє вершників гоняться за дівчиною. Вони маже порівнялись із схованкою Томаса, як раптом юнка перечепилася через коріння й впала. Воїни оточили її, замкнувши коло смерті. Один зіскочив з коня й вхопив дівчину за волосся, приставивши до її горла меч

- Кажи паскудо де інші, бо вб’ю! – Закричав воїн імперії

- Ваде те мембрум! – Сплюнула в обличчя

Потужний удар в голову прорізав сухе повітря.

«Ельфійка» - подумав Томас. Далі часу сидіти й спостерігати не було. Хлопець вийшов на берег річки й крикнув, щоб звернули на нього увагу.

- Гей, ви! – Прищурився від сонця. – Не чесно троє на одного, до того ж беззбройного!

- Це не твоє діло! Вали звідси доки й не вбили! – Прохрипів вершник на чорному коні.

- Якраз це вже моє діло, – промовив Томас. - Ви вдерлися на мої землі й поводитесь тут, як вам заманеться. Ліпше вам забратись звідси доки, ще живі.

- Ах ти нахаба. – Закричав вершник на чорному коні. – Я випущу тобі кишки.

Воїн вдарив ногами по боках і той зірвався з місця мов дикий вітер. Все йшло по плану Томаса. Вершник вихром летів на хлопця й здавалось прохромле його довгим списом, проте миттю провалився під землю майже перед носом у хлопця. Дід давно наробив пасток для ловлі дичини. Воїн разом з конем наштрикнулись на гострі дерев’яні штирі. Почулися крики передсмертної агонії ніби з утроби. Двоє вершників витріщили очі від побаченого. Вони не очікували такого розвитку подій й заклякли на місці. Ельфійка скористалась моментом й ухватила імперця за руку й перекинула через плеча. Мить і меч стирчав у його роті, який недавно врізався у горло дівчини. З останнім розібрався Томас поціливши в око своїм кинджалом. Вершник гупнувся додолу, а кінь помчав далі на захід по руслі річки.