Слава ЗСУ!

Відтоді Міра була йому вина за порятунок життя, однак він ніколи не казав про це їй. Проте часи змінюються, й люди стають іншими, забувають свої слова.

Томас стояв у темні частині коридору,чекаючи на Міру, яка була в палаті двоєдинства. Він думав про неї… Згадував добрі часи проведені з нею й ловив себе на думці, що вона могла бути більше ніж подруга.

Двері відчинився й широка смужка світла впала на землю. Томас побачив тінь. Міра наближалась до того місця де він сховався. По кроках чаклун зрозумів: «Поранена…» Коли вона зрівнялась з ним, Томас потягнув її за руку й притулив до себе.

Прогуляємось Міро? – Промовив Томас

Чаклун разом з ельфійкою розчинились у повітрі й полинули геть з палацу.

Розділ VII

Бесіда друга

- Ілан, чому ви вважаєте, що ваші так званні ведіння, є заповідями Архона?

- Я маю право не відповідати, лікарю?

- Так, але це не наблизить вас до квитка звідси. Тому раджу довіритись мені. І ще одне…Тан, цього не записуй. Давайте на чистоту, Ілан. Король заплатив шалені гроші за лікування, і я не збираюсь його розчаровувати. Тим паче мені дорога власна шкура. Тобі все зрозуміло, мала лярво?

- Іди до біса, королівський блазень! Він ніколи не був моїм батьком! Я дочка Архона і скоро усі заплатять за мої страждання!

- Тан, вколи наступну дозу. В мене від її криків починається мігрень.

- Слухаюсь

- Включи запис й нарешті закінчимо цей безглуздий сеанс.

- Отже, чому ви гадаєте, що ваші видіння це заповіді Архона?

- У видіннях до мене приходили три апостола божих. Віргул. Гетан. Авенон. І кожний тримав в руках по одному пергаменту із заповіддями написаних червоною фарбою, немов застигла кров мучеників. Я й досі чую їх божественні голоси.

- Припустимо, я вірю у ваші байки. Тільки спершу розкажіть одну із заповідей.

- Пам’ятаю лише крихти.

- Нічого, ви спробуйте.

- Найкраще згадується перша заповідь «…Не смійте, діти мої, впиватись кров’ю ворогів, бо згниє ваша плоть у дзьобах сліпих круків, а кістки розвіються попелом. Люби ближнього свого, а душу тільки відкривай істинному богу. Бо доля ваша – життя моє»

Із записів лікаря Маргула Тодеша

Психіатричне відділення лікарні Квантум Матеріай

Давно радість від життя покинуло це місто. Лиш стіни Насхала пам’ятають величні часи короля гномів Еліарда. Його підземне королівство простягалося майже по всій землі Архона. Каравани із виробами гном’ячих майстрів подорожували до найвіддаленіших кутків Ардонської імперії, несучи із собою славу короля. А його військо наводило жах на саму імперію. Ніхто з людей не міг зрівнятися із силою дітей землі. Коли народжувалося дитя із касти воїнів, частину її душі заключали в метал майбутньої зброї. Тому лиш власник міг взяти її до рук і битися мов звір. Смерть. Ось що змушувало навіть метал, згорати попелом часу. Душа єдина – могила одна. Все змінилося коли нащадок Еліарда, Драгон дозволив увійти ельфам через браму Насхала. Відтоді його серце горіло в бажанні бути безсмертним. Серпанком морока окутали місто епоха поневірянь. Створювались таємні лабораторії, по досліджувані безмежного життя ельфів. На вулицях почали пропадати ельфи й гноми. Чутки повзли мов змії, залазячи в кожну шпарину, під кожний камінь. Проте всі мовчали, і знали правду заплямовану кров’ю. Король ельфів Алур заключив темну угоду з Драгоном – безсмертя в обмін на порятунок останніх ельфів. Час занепаду почався…