Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Забутий бог

В середині печери панувала суцільна темрява, проте вологості не відчувалась. Лиш у вуха вривалась симфонія вітру. Першим у глиб печери пішов Дарен, тримаючи в руці запалений факел. Пітьма ковтнула світло через декілька кроків воїна. Джекіл залишився чекати з Анабель на повернення друга. А поки хазяїн ворона дістав деякі припаси, які б стали в пригоді в очікуванні весни.

В Архоні не завжди всі пори року минали за один день. Були часи, коли кожна з них тривала, відведений час самою Гармонією – жінкою Архона. Без неї він не зміг би створити світ, де кожен має право на життя. Сотні тисяч років пішло на створення мрії Архона. Проте шлюб це лише угода між вузами кохання. За те, що прагнеш треба платити. Він це знав. Знав із самого початку. І вирішив сховати світ від Гармонії, яка хотіла знищити його дітище, коли настане час. Він не міг допустити розправу над мрією. Тому розчепив світ під своїм корінням, де навіть Гармонія не змогла б його знайти. Помилився… Через три тисячі років вона знайшла схованку. Благав пощадити світ. Благання Архона розбили кам’яний панцир її справедливості. Тому Гармонія лише помістила в один день всі пори року, як випробування душ дітей Архона….

Анабель стояла біля ворона подалі від Джекіла. Хоча в її жилах тече вампірська кров, вона боялася цього чоловіка, відчувала в ньому силу. Він сидів над металічним ящиком з усім необхідна для подорожі. На поясі висів компас покритий зазубринами. Анабель чула, як він мугикав собі під ніс пісню на незрозумілій для неї мові. Дарена вже не було доволі довго.

- Дякую, що врятували мене від спраги. – Промовила Анабель.

Джекіл озирнувся до неї через плече, подарувавши принизливий погляд.

- Не варто дякувати. Якби не прохання Томаса, я тебе давно вже вбив би.

- Бачу, вампіри в друзях у вас не водяться.

- Зараз час не для жартів. Тримайся від мене подалі, якщо не хочеш, щоб з тобою не стався нещасний випадок. Навіть Томас не дізнається, що трапилось з тобою.

- Я відчуваю, ви людина слова. Тому клятви не порушите. – У голосі вампірки звучала впевненість.

- Не будь такою впевненою дитино ночі.

Їхню розмову перебили кроки Дарена. Воїн наближався без смолоскипа, проте штучне світло горіло в лампі від сарда, яке запалив Джекіл, щойно той пішов.

- Чому тебе так довго не було? – Промовив Джекіл

- Печера виявилась більшою ніж я очікував, – додав Дарен. – Вона простягається в глиб на милю і має отвір з протилежної сторони. Зрозумів це, коли протяг загасив мій смолоскип.

- Безпечно йти далі, чи залишаємось тут?

- Холод скоро дошкулятиме сильніше. Тай не безпеки я не відчув.

- Дарене, залишаймося тут. В мене погане передчуття. – В розмову втрутилась Анабель.

- Якщо ми будемо слухатись твоє відчуття, то точно замерзнемо насмерть. – З презирством відповів Джекіл на слова Анабель. – Я залишу ворона на вході. Крізь нього ніхто не зможе прошмигнути не заміченим.

- Тоді досить гаяти час. – відповів Дарен

Невеличкий загін подорожніх заглибився у володіння печері, де холод не міг дістати їх тіла і душі. Вогонь лампи замінився на живий вогонь дерева, із запасів Джекіла. Дарен дивувався практичністю цього чоловіка. Здавалось в нього все було під рукою, навіть відповіді на всі запитання. Анабель послухалась пораду Джекіла, тому сіла подалі від нього, притулившись до воїна. Вона не знала ніяких війскових технік, навіть прийомі самооборони. Та й вампірська сила, пробудилась тільки на половину в її жилах. Їй це не було потрібно. Своє життя Анабель присвятила служінню божествам, котре не вимагало нічого крім смиренного життя і постійних молитов з піднятими до неба рук. Ще маленькою дівчинкою вона знала ким стане. Батько мав інші плани на Анабель. Він бачив у ній свою наслідницю на престол, якщо прийде час передачі влади. Крім неї в нього нікого не залишилось. Усіх інших дітей вбили на війні. Сини впали як славні герої й поховані в склепу на верхівці гори Джелар, найвищої з усіх вершин Мармурових гір. Коли Анабель виповнилось двісті років, війна між людьми й вампірами завершилась. Стали дозволеними шлюби між расами в знак дружби. А сама вона вирішила навчатись в Академії Архона – найбільшого релігійного закладу для тих, хто посвятив своє життя служінню богам. Разом з нею на одному факультеті навчався людський хлопець Вар. Кохання заполонило їхні серця, а думки лиш про шлюб. Мрії збулися через рік. Проте щастю довго жити не судилось…

Попередня
-= 30 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!