Слава ЗСУ!

Удар плавців розкидав сніг у різні боки під акомпанемент завивання Варада. То з’являвся, то поринав хизуючись срібною спиною. Його рухи стали швидшими й різкішими. Вуха вловили мелодію смерті, вічну супутницю Секнана – наймолодшого дракона з роду Хідар, проте найсильнішого. Майже все тіло зливалось в лати. Тільки крила залишались без захисту, проте це давало змогу йому літати. Навіть сама праматір цих істот коли помирала подарувала пророцтво: «Хіалад но вард, елатно тідан ноткхаран». На архонській звучить так: «Народжений вогнем, збудує царство сили на кістках братів.» Відтоді пройшло тисячу років. З трьох родів залишився тільки Хідар. Два інші – Наран й Ентрам поховані у попелі від полум’я війни за владу над короною Небесного Дракона. Тай Хідар стояв по пояс у кровів своїх братів. Лиш сотня залишались найсильніших. Інші хто вижив залишили землі Архона в надіях відновити рід. Говорять землі Нілади дали прихисток бажаючим знайти смирення й спокій для своєї змученої душі.

Секнан наздоганяв Тадорона. Тінь у формі хреста вже була майже над велетнем. Декілька змахів крил й дракон порівнявся з кочівником. Тедарон намагаючись загнати супротивника в пастку пірнув в глиб снігу. Він не знав, що цим він себе загубить. Негуючи ані секунди, Секнан пірнув за ним. Пекучі хвилі миттю зімкнулись за драконом. Навіть Варад притих, ніби дивися на події, котрі мали стати смертю для одного із них. Довго ніхто не з’являвся на поверхню. Північному вітру ставало нудно і він почав пускати вихори намагаючись достати свинцевих хмар. Однак те, ще сталось дали підняв його інтерес й примусило вгамуватись знову. Тадорон вистрибнув із снігу усім тілом. Правий плавець безпорадно теліпався тільки на шкірі. Не тямлячи себе від болі велетень наштовхувався скривавленими грудьми на льодяні вежі, які зі скреготом падали в снігову глибину. Через мить з’явився Секнан здіймаючи крильми у повітря хмари червоного снігу. Від Тадорона жадав тільки луску, сповнену владою наділяти свого власника витривалістю проти суворих холодів ночі. В дракона залишалось зовсім мало часу, щоб добути їх. Дія зілля сонця майже вичерпалось й Секнон це відчував. Його крила почали покриватись льодяною шкіркою. А вогонь який палав в його грудях почав гаснути перетворюючись в чорний дим. Смоляна кіптява виривалася на волю через вузькі ніздрі. Тадорон не міг сховатись. Червоний слід видавав його рух. Поранена кінцівка відірвалась й лежала біля розтрощеної льодяної брили. Намагаючись швидко втекти від мисливця велетень пірнав то виринав із снігу, мов кит пливучи на безкінечних просторах безіменних морів. На одному з таких стрибків чекала на нього смерть. Коли Тадорон зробив ривок у повітря, зі снігу блискавично з’явився Секнан. Метал на його пазурах пробив грудну клітину велетня. Кігті замкнулись на серці, розчавивши його в червону кашу. Різким рухом мисливець вп’явся в мускулисту шию Тадорона, де знаходилось друге серце. Очі велетня почорніли від крові. Він навіть не встиг заволати від болі. Смерть виявилась швидшою за його горло. Обкутавши замершими крильми розпатране тіло, Секнан метеоритом впав до низу загубившись в білих хвилях нічної стихії. Варад залишився задоволений…

Печера знаходилась недалеко від Мармурових гір. Джекіл все ж таки не встиг доставити Дарена з Анабель до стін Суго, тому їм прийшлося сховатись в гроті, що вдало опинилась на їхньому шляху. Прохід виявився досить великим, для ворона. Хоча машина витримувала великі морози, Джекіл боявся, щоб в його улюбленця не пошкодились зорові лінзи. Ці запчастини зараз складно знайти на ринках імперії.