Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Забутий бог

Решітка піднялася й з темного коридору вийшло двадцяток полонених. Між ними були жінки й чоловіки. Міра поглядом шукала татуювання. І вона знайшла… Два брати стояли в центрі гурту. Один тримав меч. «Нарешті…» - подумала ельфійка.

Бій на смерть, а не на життя розпочався…

Розділ VIII

Мармурові горі (Келан аб Удо) простягаються драконоподібним хребтом на західних кордонах Ардонської імперії, відділяючи природнім бар’єром імперські землі від набігу кочових племен кріонців. Загальна висота гір включених в хребет досягає дванадцять тисяч сажнів. Однак присутній тріумвірат з піків висотою в сорок сажнів. Їхні назви походять від прабатьків: Прімус, Ілар, Седнор.

В еру Світла 200 року три вежі прикрасили засніжені вершини титанів Мармурових гір. Формою нагадували постаті древніх предків, чиї руки здіймались в небо до матері Гармонії. І кожна цитадель з’єднувалась з наступною підвісним мостом, зроблених з гілійської сталі, методика виготовлення якої була втрачена. Говорять, меч з гілійської сталі перерубував бика навпіл, а гнучкість перевищувала найкращу тятиву дельфійського лука.

В південних областях хребет переходе в болота Лен’фар заселених напівдикими людьми кенур, чиї знахарські здібності високо ціняться в Насхалі. Гноми ведуть жваву торгівлю з цим народом, інколи проводять вилазки на поверхню заради наживи, нападаючи на сусідні племена фіманів. До700 року ери Світла не було відомо, як народ землі міг подолати таку величезну відстань, залишаю не помітним. Однак скелелаз й петрограф Ган Північний знайшов вхід у систему печер, що тягнулися до самого Тенебрісу. Після відкриття на місці входу почалася будівля фортечного укріплення імперій, для перекриття вилазок гномів. Запобіжні заходи не дали бажаного результати й набіги коротунів відбуваються і до тепер. Інших виходів на поверхню не знайдено. Існує припущення про наявність їх на північній частині гірського хребта.

Із записів польового історика Ідрида Пеборта

Зима розгулялась не на жарт. Північний вітер шмагав землю снігом, який більше був схожий на шматочки льоду. Небесні кристали впивались в тіло кожного, хто не встиг сховатись у своїй домівці чи норі. Вони знайшли собі могилу в нічній пітьмі. На мить із свинцевих хмар з’явився місяць. Срібні промені освітили похмуру й водночас величну картину.

Долина Фабілас, котра декілька годин назад пульсувала життям, перетворилась в засніжену пустелю. Температура сягала мінус п’ятдесят за Руденом Лідейським.

Вітер гнав снігові хвилі куди заманеться. Їх напрямок змінювався від настрою Варада. Мчали вперед, вони розбивались об химерні гори, зіткані першим подихом ночі. Крізь них проходило скупе місячне світло. Воно заломлювалось й відбивалось назад у пітьму синім мерехтінням. А молоді дерева, народженні занадто пізно не змігши витримати ніч та силу Варада, ламали крихкі стебла й падали в пекучі хвилі сніжного моря. Природа завмерла в літургічному сні, чекаючи на весну. Та ні… Життя і тут знайшло шлях для існування.

Пшш… Почулось за льодяної брили. Із звуком в небо линув гейзером сніг. Пшш… І знову сніг летить в небо потужнім потоком. Раптом з’явилась спина Тадорона, яка світилась срібною лускою розміром з яйце дракона. Цей могутній велетень є сином Вітерна – бога повітря. Сама вода язичницького бога виродила зі свого чрева на сушу. Все тіло, окрім спини вкривала слизька чорна шкіра, неначе смола. Замість рук в нього були плавці кита, котрих було дві пари. Потужний хвіст давай йому змогу рухатись не тільки у морських глибинах, а й плавати в снігу, коли ніч забирала ключі від свого володіння. Голова мала людські риси. Замість волосся в нього росло щось схоже на шкіряні відростки, які сягали йому до шиї. Багато братів він , та тільки він виходив на сушу. Інші ховались в пітьмі води де їх оберігає сила матері.

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!