Слава ЗСУ!

 Пiсля рибалки дiд Захарко запалював цигарку i довго сидiв бiля хати на колодцi, дивлячись в одну точку, немовби на поплавок. Курив вiн такий лютий тютюн, що коло нього нiхто не мiг стояти близько. Його обходили кури й поросята. Собаки оббiгали городами, а невiстка Галька спала в коморi, i часто бiдкалася нашiй матерi, що дiд її задушить своїм тютюном, i викидала його свитку надвiр. Казали, що Захаркового запаху боялась навiть риба i тому погано клювала. Дiда здалека було чути нюхом. Коли вiн проходив повз нашу хату, над вулицею довго висiв тютюновий слiд. Сей слiд тютюновий висiтиме ще колись в моїх картинах про рiдну землю, де складе мiй предок востаннє всi свої мозолi поверх бiлої сорочки пiд яблунею серед яблук i груш, i морква житиме в картинах, i грiх, i бабинi прокляття, а тим часом iду я, засмучений хлопчик, до старого коваля спокутувати перший грiх.

 - Здрастуйте, дiду! - сказав я, знявши обома руками шапку, i швидко пiшов далi.

 Одповiдi не було. Дiд мене не помiтив.

 "Мабуть, не почув,- подумав я.- Треба вернутись назад i сказати ще раз, голоснiше".

 - Здрастуйте, дiду! - промовив я ще раз тремтячим голосом, скинувши оту важку шапку, i став прислухатись, чи не скаже дiд Захарко чого, чи не одпуститься менi хоч трохи грiхiв. Але дiд не подавав голосу. Що його робить? Куди податись?

 Я вийшов з провулка на вулицю в надiї, що таки зустрiну когось, кого б мiг вшанувати. Та вулиця булаЦ порожня. Навiть Масiй i той кудись щез. У мене защемiло в горлi, а тут ще шия почала болiти од шапки. Я постояв трохи i пiшов ще раз до дiда творить добрi дiла.

 - Дiду, здрастуйте! - сказав я йому, спинившись.

 - Та йди ти пiд три чорти! Не дратуй мене, крутишся тут, нечистий вас носить! - розгнiвався дiд.

 Почувши отакi слова, я з переляку аж пiдскочив. Страждання мої були безмiрнi. В тяжкому розпачi, забувши вмить про порятунок грiшної душi, прудко дременув додому. Проскочивши тихенько через двiр у клуню, знову лiг у човнi на дiдове хутро й подумав:

 "I нащо я народився на свiт? Не треба було родитися.- Потiм вирiшив: - Засну. Засну i виросту у снi. Дiд казав, що я увi снi росту".

 Отак мiркуючи, поплакав я трохи, згадавши страшний суд, подививсь на ластовенят i, згорнувшись у бубличок, жалiбно зiтхнув. Який маленький лежу я в дiдовому човнi i стiльки вже знаю неприємних i прикрих речей. Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ i не вщухає. Неприємно, коли п'явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужi пси, або гуска сичить коло нiг i червоною дзюбкою скубе за штани. А як неприємно в однiй руцi нести велике вiдро води чи полоть i пасинкувати тютюн. Неприємно, як батько приходить додому п'яний i б'ється з дiдом, з матiр'ю або б'є посуд. Неприємно ходить босому по стернi або смiятись у церквi, коли зробиться смiшно. I їхати на возi з сiном неприємно, коли вiз ось-ось перекинеться в рiчку. Неприємно дивитись на великий вогонь, а от на малий - приємно. I приємно обнiмати лоша. Або прокинутись удосвiта i побачити в хатi теля, що найшлося вночi. Приємно бродити по теплих калюжах пiсля грому й дощу, чи ловити щучок руками, скаламутивши воду, або дивитись, як тягнуть волока. Приємно знайти в травi пташине кубло. Приємно їсти паску i крашанки. Приємно, коли весною вода заливає хату й сiни i всi бродять, приємно спати в човнi, в житi, в просi, в ячменi, у всякому насiннi на печi. I запах всякого насiння приємний. Приємно тягати копицi до стогу й ходити навколо стогiв по насiннi. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким. Приємно, коли позiхає дiд i коли дзвонять до вечернi лiтом. I ще приємно, i дуже любив я, коли дiд розмовляв з конем i лошам, як з людьми. Любив я, коли хтось на дорозi вночi, проходячи повз нас, казав: "Здрастуйте". I любив, коли дiд одказував: "Дай бог здраствувать". Любив, коли скидалась велика риба в озерi чи в Деснi на заходi сонця. Любив, їдучи на возi з лугу, дивитися, лежачи, на зоряне небо. Любив засинати на возi i любив, коли вiз спинявся коло хати в дворi i мене переносили, сонного, в хату. Любив скрип колiс пiд важкими возами в жнива. Любив пташиний щебет у саду i в полi. Ластiвок любив у клунi, деркачiв - у лузi. Любив плескiт води весняної. I жаб'яче нiжно-журливе кумкання в болотi, як спадала вода весняна. Любив спiви дiвочi, колядки, щедрiвки, веснянки, обжинки. Любив гупання яблук в саду у присмерку, коли падають вони несподiвано в траву. Якась тайна, i сум, i вiчна неухильнiсть закону почувалися завжди в цьому падiннi плода. I грiм, хоч мати i лякалась його, любив я з дощем i вiтром за його подарунки в саду.