Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

А вже кондитерська-ресторан Семаденi чого тiльки не пропонує — аби грошi.

О! Бiблiотека росiйських, польських, французьких i англiйських книжок Л. Iдзiковського, що має сто тисяч томiв, вiдкрила дитячий вiддiл з одинадцяти тисяч томiв на п'яти мовах. "Для панiв дачникiв i тих, хто живе в провiнцiях, абонемент на пiльгових умовах!"

"Ага! — догадуюсь я. — Значить, у бiблiотецi теж не почитаєш без грошей".

А от перший у Росiї театр-бiограф «Експрес» рекламує "Розiрванi ланцюги" (сучасну драму за участю знаменитої артистки Рози Флерi), а також комедiю "Боба утопився" i драму з життя бiржовикiв "Дорога по трупах".

А ондо й сама торгова бiржа.

А онде поштамт, увесь заснований дротами вгорi.

А ондо Банк для зовнiшньої торгiвлi. (Цей будинок i зараз стоїть на Хрещатику i вважається найцiннiшим, як менi сказав тато, київським будинком в архiтектурному вiдношеннi. Недарма архiтектори його собi забрали для свого проектного управлiння.)

Далi театр-атракцiон А. Мянковського анонсує гастролi знаменитої Бархатної маски (вiдомої в Росiї оперної спiвачки, виконавицi побутових пiсень). Зверх програми — гастроль улюбленця глядачiв вiдомого комiка Живого Дурашкiна.

Про рiзнi магазини мануфактури, ковбас, ювелiрних виробiв, дамських причандалiв рiзних я вже й не кажу, їх було понатикано на Хрещатику на кожному кроцi. До того ж деякi з них були з порожнiми вiтринами — мабуть, прогорiли вже.

Про те, що комерсанти прогорали на Хрещатику часто, я особливо зрозумiв, коли ми повернули на вулицю Карла Маркса (Миколаївську по-тодiшньому).

Тут майже на кожному будинку були вивiски страхових контор.

"Страхове товариство "Волга".

"Страхове товариство "Якiр".

"Височайше затверджене генеральне страхове товариство".

"Росiйський Лойд. Страхове товариство, засноване в 1870 р."

"Страхове товариство «Саламандра» i т. д. i т. п.

I от за готелем «Континенталь», там, де тепер кiнотеатр "Україна", побачив я нарештi цирк, або «Гiппо-палас», як назвав його вiдомий київський дресирувальник коней II. С. Крутиков, який побудував його (гiппос по-грецькому кiнь).

Пiвколом здиблювався угорi фасад з шiстьма величезними вiкнами i кiлькома дверима.

Ще йдучи Хрещатиком, коли минали вулицю Фундуклеївську, Стороженко зiтхнув i, вказавши на будинок по Фундуклеївськiй метрiв за сто вiд рогу, промовив:

— Отут я починав своє циркове життя. Акробатом. У цирку Соббота. Тепер тут театр Бергоньє.

Я з цiкавiстю глянув на непоказний будинок i згадав, що нинi на цьому мiсцi — Київський театр росiйської драми iменi Лесi Українки.

— Скiльки я пережив тут щасливих хвилин, — вiв далi Стороженко. — Першi успiхи, першi оплески, перше визнання публiки… I першi цирковi пригоди. Пам'ятаю, у фокусника Маргареттi зiпсувався реквiзит, — у шафi, де мала зникати асистентка, задня стiнка одвалилася, i всi побачили, як там сидить, зiгнувшися, бiдна дiвчина… А втiм, у «Гiппо-паласi» теж нещодавно, тижнiв три тому, сталася пригода пiд час гастролей Володимира Дурова, коли вiн показував велику циркову виставу "Вiйна гусей, качок, пiвнiв i мавп зi свиньми", у якiй брали участь понад чотириста тварин. Там був штурм i бомбардування фортецi, вибух поїзда та iнше. Так от, пiд час репетицiї о п'ятiй годинi дня мавпи вибiгли з арени в коридор, сходами спустилися на перший поверх, де було кондитерське вiддiлення Ферахзаде. Прикажчик, перелякавшись, утiк, а мавпи почали таке виробляти у кондитерськiй, що й переказати не можна; геть порозкидали тiстечка, печиво, а тодi заходилися бити й трощити пляшки з лимонадом. Дуров ледве-ледве їх угамував.

Все це Стороженко весело розповiдав Чаковi по дорозi, а тепер, пiдiйшовши до «Гiппо-паласу», враз чогось спохмурнiв, знiтився, нерiшуче затупцяв на мiсцi.

Менi здалося, що вiн чогось не наважувався зайти в цирк, чогось вагався.

— О! — раптом сказав вiн, наче йому несподiвано спала на думку генiальна iдея. — Ви знаєте, друже мiй дорогий, ми з вами зараз зайдемо ще до одного майстра. Потрясаючого майстра. На хвилину. Якщо вже показувати номер, то треба, щоб було ефектно. Правда?

— Правда, — охоче погодився Чак. Вiн розумiв хвилювання колишнього клоуна i спiвчував йому.

— Це зовсiм близько. На Лютеранськiй, унизу. Пройдемо трохи Мерингiвеькою i все, — Стороженко наче вибачився перед Чаком.

Вони звернули на вулицю проти цирку.

Я її одразу впiзнав. Це ж вулиця iменi Заньковецької! Майже всi будинки тi ж самi, що були й тодi. Хiба що крiм одного, у глибинi, проти вулички, котра веде до театру Соловцова (тобто iменi Iвана Франка).

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!