Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

Саме на цей будинок i вказав Стороженко Чаковi, коли вони минали його.

— Отут я теж трохи працював. В естрадному театрi «Аполло». У трупi Марморiнi. "Живi скульптури". Зевсом був, Громовержцем, — гiрко усмiхнувся вiн. — А потiм хазяїн вигнав мене. За те, що я заступився за бiдну дiвчинку з кордебалету, яку вiн переслiдував. "I полетiв божественний Зевес в брудну калюжу з голубих небес…"

Вони вийшли на Лютеранську (тепер це вулиця Енгельса) i, перетнувши її, наблизились до шостого номера. Це вiдомий тепер у Києвi будинок. На ньому прикрiплена меморiальна дошка, бо тут жив у 1914 роцi великий пролетарський письменник Максим Горький.

А тодi у розцяцькованiй вiтринi першого поверху привертав увагу яскравий рекламний щит:

"Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова.

Кращi в Росiї фейєрверки.

Перше в Росiї виробництво витончених паперових виробiв для котильйону.

Ордени, тури, шапочки, вiяла, паперовi квiти, конфеттi, серпантин, гiрлянди для прикрашання залiв i т. д. i т. п.

Моделi всiх новинок, що з'являються за кордоном, негайно одержуються мною, тому моє виробництво нiколи не вiдстає вiд закордонних фабрик.

Цiни поза всякою конкуренцiєю, оскiльки все робиться на мiсцi".

Поки я читав цю рекламу, Стороженко i Чак уже вiдчинили дверi i зайшли в лабораторiю. Я ледве встиг ускочити, щоб дверi не зачинилися зовсiм.

Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова мала надзвичайний химерно-святковий вигляд. Зi стелi звисали барвистi рiзноколiрнi паперовi гiрлянди, всi стiни були завiшанi найрiзноманiтнiшими паперовими квiтами й дуже схожими на живi, i якимись казковими, яких, мабуть, i в природi нема.

За величезним столом, на якому височiли купи кольорового паперу, спiралi дроту i безлiч якогось причандалля, сидiв дуже гарний сивий чоловiк з несподiвано чорними бровами i чорними, по-молодецькому закрученими догори вусиками, у бiлiй накрохмаленiй сорочцi, з краваткою-метеликом. Вiн був зовсiм не схожий на майстра.

Побачивши Стороженка, Смирнов пiдхопився, радiсно усмiхаючись.

— О! Кого я бачу! Салют на честь дорогого гостя! — Вiн схопив зi столу величезну картонну «цукерку», за щось смикнув, i «цукерка» оглушливо вибухнула, викидаючи в повiтря хмару конфеттi, яке барвистим снiгом посипалося на голови Стороженка i Чака.

Потiм Смирнов швидко пiдiйшов до Стороженка i поривчасто обняв його:

— Здрастуй, дорогий П'єр!

— Здрастуй, Федоре Iвановичу, здрастуй!

— Де ж це ти пропадав? Чого зник? Чого не з'являвся?… Ну, як справи? Як… — Смирнов швидким поглядом окинув благенький латаний костюм Стороженка i враз спохмурнiв. — Ех! Ну що ж ти… Ну хiба ж так можна? Ну…

— Все в порядку, Федоре, — густо почервонiв невдаха-клоун. — Не хвилюйся. Все гаразд…

— О, проклятий свiт, що примушує бiдувати таких людей! О, мерзенне суспiльство продажних душ! — пристрасно, з обуренням вигукнув Смирнов i враз застиг, глянувши на Чака. Мабуть, уперше зрозумiв, що вони не самi.

— Не хвилюйся, Федоре, це свiй… — заспокоїв його Стороженко. — Наш брат, пригноблений. Учора довелось рятувати його вiд полiцейського синочка Слимакова.

— А-а! — приязно усмiхнувся до Чака Смирнов i простяг йому руку. Радий познайомитися.

Чак нiяково усмiхнувся, потискаючи руку цiй незвичайнiй людинi.

— Я до тебе, Федоре Iвановичу, в однiй невеличкiй справi… — явно переборюючи себе, почав Стороженко (мабуть, вiн був гордий i не любив нiчого просити навiть у друзiв). Соромлячись Чака, вiн обняв Смирнова за плечi й стиха, майже пошепки почав йому щось пояснювати.

— Про що мова! Нема питань! — вигукнув Смирнов i заметушився по лабораторiї, вишукуючи якiсь картоннi коробочки, трубочки, пакунки.

— Оце вiзьми! Оце…Оце… — приказував вiн, раз у раз соваючи Стороженковi якусь рiч.- 3 цим обережно, вибухає при найменшому натисненнi в оцьому мiсцi…

— Спасибi… Спасибi… Спасибi… — кивав головою Стороженко. — Я, Федоре, вiддячу тобi колись, повiр менi…

— Облиш! Це я в неоплатному боргу перед тобою. За радiсть, яку ти дарував менi своїм талантом. Що може бути радiснiшого за справжнiй веселий щирий смiх! Найлюдськiша радiсть з усiх радостей людських. "Людинi пiдкоривши все i всiх, бог тiльки їй однiй дозволив смiх", — сказав Ронсар. Отже, не ображай мене, друже…

Коли вони вийшли на вулицю, Стороженко сказав Чаковi:

— Чудова людина! З робiтникiв. На «Арсеналi» працював. А в 1905-му в Шулявськiй республiцi брав участь. Жив вiн на Шулявцi, на Марiїнський. Пiсля того на «Арсенал» уже вороття не було. Захопився пiротехнiкою i от… Майстер виключний. Ювелiр. Вiртуоз. Я його ще з дитинства знаю. Жили поряд…

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!