Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

— Порядок! Ходiмте.

Вони зайшли у службовий хiд, знову пiднялися сходами, проминули коридор з багатьма дверима i бiля одних дверей зупинилися.

Стороженко помiтно хвилювався, навiть у напiвтемрявi видно було, як вiн зблiд.

З дверей напроти вийшло кiлька чоловiк у лискучих, з блискiтками трико.

Найвищий, чупринистий, усмiхнувся до Стороженка:

— А-а, це ти? Знову? Салюто! Гляди не нарвись на Анема. Вiн десь тут ходить.

— Грацiа! Дивитимусь! — кивнув Стороженко i, коли вони пройшли, шепнув Чаковi: — Повiтрянi акробати "Лiтаючi люди Альберто".

Потiм нервовими рухами розв'язав, розкрив круглу картонну коробочку, вийняв з неї знайому вже менi каструлю, нахилившись, щось над нею поробив i передав Чаку.

— Вiзьми. I подаси менi потiм, коли я скажу. Будеш у мене сьогоднi асистентом. Добре?

— Вiн якось непомiтно почав уже називати Чака на «ти», виявляючи цим, мабуть, свою приязнь i довiру.

I далi хвилюючись, Стороженко нарештi перевiв подих i легенько постукав у дверi.

— Заходьте! — почувся зсередини тихий жiночий голос. Стороженко прочинив дверi, встромив туди голову i тонким жартiвливим голосом проказав:

— Ку-ку!

— А-а, П'єр… Заходьте!

— Я не один. Зi мною асистент. Дозвольте показати вам репризу.

— Будь ласка! Прошу!

Я зазирнув у дверi.

У маленькiй кiмнатцi бiля туалетного столика з круглим дзеркалом сидiла струнка молода жiнка у барвистому шовковому халатi, гарна, з тонкими рисами обличчя, з великими чорними очима, глибокими, як безодня.

Стороженко, а за ним i Чак зайшли у кiмнату.

— Алле! — обернувся до Чака Стороженко, артистичним жестом одкидаючи назад руку. Чак подав йому каструлю.

— Шановна публiко! Сьогоднi на базарi я купив каструлю. Звичайну порожню каструлю. Дивiться!

Вiн пiдняв угору каструлю, перевернув її, показуючи, що вона порожня. Потiм закрив її кришкою.

— Прийшов додому… одкриваю… Ап!

Вiн рiзким рухом зняв кришку — у каструлi лежало три свiжi червонi троянди.

Стороженко опустився на одне колiно i подав троянди мадемуазель Терезi.

"Ага! Ясно! — подумав я. — Ясно, чого вiн захекався. Бiгав купувати квiти. Не хотiв, щоб Чак це бачив".

Я помiтив, що поряд з цирком, за готелем «Континенталь», у третьому номерi був магазин квiтiв «Флора», а навпроти, у четвертому, поряд iз залом «Скетiнг-рiнг», магазин квiтiв «Парма». В один iз них Чак, мабуть, i забiг.

Мадемуазель Тереза взяла квiти i мовчки грацiозним рухом вдячно схилила голову.

Стороженко пiдхопився.

— Та це ще, шановна публiко, не все! Захотiв я зварити борщу. Одкриваю каструлю…

Стороженко знову рiзким рухом зняв кришку, пролунав вибух, фейєрверком сипонули iскри бенгальського вогню, бабахнуло вдруге, i з каструлi полетiло вгору рiзноколiрне конфеттi.

Клоун, наче з переляку, гепнувся, сiв на пiдлогу.

Тереза засмiялася.

— Ну як? — пiдводячись, з надiєю спитав Стороженко.

— Добре, П'єр, добре. Гарна реприза. Я думаю, тепер вас вiзьмуть.

Тереза смiялася, але очi в неї були сумнi. Стороженко помiтив це.

— Що з вами, Терезо?

— Нiчого, — спокiйно вiдповiла вона.

— Що з вами, скажiть? — Стороженко пiдiйшов до неї майже впритул i поклав їй руки на плечi. — Ви ж знаєте, мене не можна обманути…

Вона дивилася на нього своїми великими бездонними очима i мовчала. Що сталося?

I враз вона опустила голову i притулилася щокою до його грудей. — Я… я боюсь, П'єр… — Що? Чого?

— Сьогоднi я вперше виступаю на трапецiї над ареною з дикими звiрами. Без сiтки. — Ну?! Нащо?! Для чого?! — Анем сказав… Павлин вимагає… - Не слухайте! Не треба! Вiдмовтеся! Прошу вас.

— Не можу. Ви ж знаєте. Не можу… Взагалi-то я ж нiчого не боюсь, ви ж знаєте… Я не боюсь висоти, я не боюсь хижакiв… Я нiчого не боюсь, П'єр… Але… але єдиному вам признаюсь; я з дитинства боюсь собак. Пiсля того як мене малу покусала вiвчарка. Я їм не вiрю. А в Естмана; крiм левiв, тигрiв, ведмедiв, ще й доги. Треба ж… — Я пiду до Анема. Я поговорю з ним… Я…

— Це безумство. Вiн же нiколи не вiзьме вас пiсля цього. — Дарма. Я все одно пiду. Я не допущу. Я…

— Я забороняю вам! — В очах її була невблаганнiсть. — Я пересилю себе. Ви ж знаєте, П'єр, якщо я не виступлю сьогоднi, я втрачу кураж. Ви ж знаєте, що це для нас значить. — Знаю… — зiтхнув вiн, здаючись. Вони говорили, зовсiм забувши про Чака, наче його й не було в кiмнатi. Чак стояв бiля дверей, не наважуючись нi сiсти, нi вийти з кiмнати. "Для чого цей клоун брав його з собою? — подумав я. — Вiн же спокiйно мiг обiйтися в своїй репризi й без асистента. Щоб пронiс повз швейцара коробку з каструлею? Чи, може, тому, що не наважувався сам зайти до Терези? Треба було, щоб хтось був поруч, байдуже хто…"

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!