Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

Тереза лежала на пiдлозi з заплющеними очима, непритомна, але жива груди її здiймалися вiд переривчастого дихання.

Навколо неї юрмилися люди: i артисти, i з публiки. Осторонь хмурився опецькуватий рябий Анем. Побачивши Стороженка, один з унiформiстiв спiвчутливо поклав йому руку на плече.

— Вже викликали карету "швидкої допомоги". Кiлька переламiв. Але…

В цей час позаду якийсь юнак з публiки у студентському кашкетi голосно сказав:

— Трос був пiдпиляний. Я сам бачив. Вiн звисає якраз над мiсцем, де я сидiв.

Стороженко рiзко крутнувся й кинувся до Анема. Схопив його за груди дужими руками i пiдняв над землею.

— Задушу! Вбивця!

Подзьобане вiспувате обличчя Анема вмить налилося кров'ю, очi вирячились.

— Не я… Не я… — прохрипiв вiн. — Август…

Вiд натовпу метнулася червона перука — Рудий Август кинувся навтiки.

Стороженко випустив з рук Анема, який м'яко ляпнувся на пiдлогу, i кинувся за Рудим Августом. Чак побiг за ним.

— Не треба!… Не треба!… Не треба! — бiжачи за Стороженком, благальне повторював Чак. — Ви ж себе погубите!… Не треба!…

Але Стороженко не слухав його.

Рудому Августу вдалося вiдiрватися вiд переслiдування (Стороженко через покалiчену ногу не мiг швидко бiгати). Август десь зник.

— Не треба! Прошу вас! Не треба! — продовжував благати Чак.

Але Стороженко аж тремтiв вiд лютi.

Вiн кидався то в один, то в другий бiк, рвучко розчиняв якiсь, дверi, зазирав у рiзнi одному йому вiдомi закутки. I нарештi…

— А-а-а!

Не знаю, хто це закричав — чи Стороженко, чи Рудий Август… Рудий Август зiщулився, забившись у куток тiєї самої комiрчини, де пересиджували до початку вистави Стороженко з Чаком. Вiн пiднiс догори руки i впав навколiшки.

— Нi! Нi… Це не я! Не я! Це — Анем! Вона знехтувала ним, не прийняла його залицянь. I вiн… щоб помститися… Пообiцяв за великi грошi… Павлину… справжнiй смертельний номер…

— I ти?! За грошi?!…

— Нi!… Нi! То вiн! Усе вiн!… Я ж маленька людина…

— Брешеш!…- люто зашипiв Стороженко, замахуючись.

— Ай! — смикнувся Август, увiбравши голову в плечi. — Не вбивай! Не вбивай мене! Я… я тобi загадку зараз, секрет один вiдкрию. Великий секрет! Вiк менi дякуватимеш. Клянусь! Правду кажу!… Святий хрест! — Вiн швидко перехрестився. — Уб'єш мене — разом зi мною секрет загине. Секрет, який усiх клоунiв свiту може зробити щасливими. Святий хрест, правду кажу! Перед смертю не брешуть! — Вiн знову перехрестився. Пiднята рука Стороженка завмерла.

— Тiльки… тiльки хай вiн вийде, — кивнув Август на Чака. — Лише тобi, тобi одному…

Стороженко глянув на Чака i, наче вибачаючись, кивнув.

Чак вийшов.

Я за звичкою сiпонувся було слiдом за ним i раптом — ой! — згадав: це ж менi треба лишитися, це ж головне, заради чого Чак узяв мене у своє дитинство — почути, що ж скаже зараз Рудий Август, бо ж сам вiн тодi почути не змiг.

Я лишився.

— Слухай! Слухай! - гарячково зашепотiв Рудий Август, пiдповзаючи на колiнах до Стороженка. — Ти тiльки поклянися, що й мене не забудеш, подiлишся. Я ж теж нещасний. Мене публiка не любить, не приймає. Я… Нi-нi, я нiчого, просто… Так от! Живе на Куренiвцi дiд. Старий Хихиня. Вiн знає таємницю весел-зiлля, смiх-трави. Правда! Правда! Тiльки вiн не хоче менi говорити. I я от збираю грошi, думаю, може, за грошi… А тобi вiн i так скаже. Тебе всi люблять. А мене… — вiн шморгнув носом, — мене…

— Бо ти — тля, жук-гнойовик. Тiльки про грошi й думаєш. За грошi ладен убити, — зневажливо кинув Стороженко i опустив руку. — Живи, нiкчемо! Не буду об тебе руки марати… I секрета менi твого не треба. Не вiрю я у те весел-зiлля, у смiх-траву. Балачки це все. Вигадка! Теревенi! Немає в свiтi нiякої смiх-трави. Нiякого весел-зiлля. Зате пiдлостi людської, жорстокостi, заздрощiв, злостi — хоч греблю гати. — Стороженко повернувся й вийшов. Я слiдом за ним.

У коридорi, прихилившись до стiни, стояв Чак.

— Ходiм, сипку, — нiжно обняв Стороженко Чака за плечi й махнув рукою. Ну його!

I стомлено, безсило, наче пiсля важкої-важкої роботи, на мить опустив голову. Але вже наступної митi стрiпнувся i заспiшив коридором та сходами вниз.

Карета "швидкої допомоги" вже приїхала, i ми ще встигли побачити, як двоє дебелих санiтарiв виносили на ношах з цирку Терезу.

Карета була з червоним хрестом, запряжена кiньми.

Стороженко дивився на Терезу i нiчого не помiчав. Не помiтив вiн i як пiдiйшов до нього той здоровенний, з бакенбардами, наче в рисi, цирковий швейцар, а разом з ним такий же здоровенний пикатий городовик з шаблюкою.

Попередня
-= 26 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!